Днями розмовляв із одним з кобеляцьких підприємців. Говорили про загальну ситуацію в державі, про те, що нас може чекати в наступному році. Підприємець, як чоловік молодий та активний, а головне — один із тих, хто пов’язує майбутнє своє і своїх дітей також із Україною, щиро переймається тим, що відбувається в країні. Він має добрих знайомих у Києві, цікавиться у них, що ж відбувається у вищих ешелонах влади, чи проходять реформи, чи змінюється ситуація з корупцією.
У ході нашої розмови чоловік констатував, що зміни, які в майбутньому дадуть позитивний результат, як для держави, так і для кожного її громадянина, таки відбуваються. Та надто повільно. Якщо погіршення матеріального стану відчули практично всі і дуже швидко, то зниження рівня корупції, більша свобода для бізнесу, децентралізація не такі очевидні для українців. Вони не дають миттєвого результату, не так помітні, як постійне підвищення цін і тарифів.
Чоловік розповів, що недавно в колі друзів, таких же підприємців, вони пробували проаналізувати, що ж хорошого відчули у році, який минає. Він сказав:
— Я себе упіймав на тому, що не знаю, хто у Кобеляках працює начальником поліції, я не знаю в обличчя прокурора, ніколи не бачив нового начальника податкової інспекції. І я думаю, що це добре, так і повинно бути.
У принципі, погоджуюсь із думкою підприємця. Для звичайного законослухняного громадянина, будь-то підприємець із мільйонними доходами чи пенсіонер, чи службовець, зовсім не обов’язково знати, хто в місті чи районі очолює ту або іншу владну структуру. Надто — силову, ту, що карає. Це — нормально для суспільства. Якщо я, ви, кожен житель Кобеляк чи іншого населеного пункту добросовісно працює, сплачує податки, не порушує закон, то нас абсолютно не повинно цікавити, хто керує поліцією, податковою, судом чи прокуратурою.
А ще недавно, кілька років тому, було зовсім по-іншому. Про існування того ж начальника податкової знали всі підприємці. Знали, бо у будь-який момент до них могли прийти по данину. І приходили. І платили. І таксисти безвідмовно і безкоштовно їздили по магазинах, щоб привезти пану із податкової той чи інший товар. Підприємці ще пам’ятають того керівника, що зараз утік у Крим.
Зараз такого вже немає. Підприємці кажуть, що нікому данину не платять. Майже не платять і на дорогах поліцейським. Точніше, ті не вимагають так нахабно, як раніше. Але ще візьмуть, якщо даватимете.
Ось так, трішки про хороше. Хотілося б більше. Та й це хороше, що є, остаточно не настало, не утвердилося. Адже я теж добре пам’ятаю ту ситуацію з поборами начальника податкової. Про них розповідали й мені. І казали: «Напиши». При цьому зізнаючись, що самі давали. І наголошуючи: «Ти ж мене не згадуй. Я нічого не говорив і нічого підтверджувати не буду».
А про що я тоді писатиму? І не писав. Бо всі боялися і не хотіли свідчити.
А уявімо, що ситуація повторилася зараз. І знову вимагають данину. Думаю, що 90 відсотків, як і раніше, тихо ремствуватимуть і даватимуть. Десять — не дадуть. Раніше таких сміливих було відсотків п’ять.
Ось такі зміни на краще. Хотілося б більше.
