Суспільство хоч і усвідомлює ризики сьогодення, але чомусь обмежується «базарними кулуарами» і коментарями в соцмережах. На жаль, ці умови посилюють неприхований головний рецептор: почуття страху і байдужості. Адже в більшості українців «хата скраю» так і залишилась. Тому нашій громадській організації, на яку хоч і крізь зуби, але реагують чиновники, доводиться самотужки займатися такою важкою і невдячною справою як контроль за діяльністю місцевої влади. Звичайно, хотілося б, аби таких контролерів було більше. Але маємо те, що маємо.
Не думаю, що ремонт частини доріг Нових Санжар і прибирання снігу — це особиста заслуга місцевої влади, а не результат громадського контролю. Адже владу і депутатів обирають люди, які наділяють їх повноваженнями і зарплатою. Значить, кожен громадянин для представників влади є роботодавцем і має право спитати за якість виконання роботи. Тому на нещодавньому заході селищного голови Інни Коби, що проходив у медичному центрі «Нові Санжари», представники нашої громадської організації не обмежились тільки присутністю серед залежних від керівника прихильників, а взяли участь в обговоренні звіту щодо проблемних питань і перспектив розвитку Нових Санжар.
Безперечно добре, що цей захід взагалі відбувся публічно, але його організація і місце проведення дали змогу очільнику місцевої громади уникнути незручних запитань жителів селища. Чомусь звіт селищного голови був дуже схожим на звіт голови райради Геннадія Супруна, навіть у кількості доходів і розподілі бюджетних мільйонів. Утім, деякі цифри хоч і були ретельно завуальовані, усе ж привернули нашу увагу. Щоб мати якесь порівняння подібних заходів, я звернув увагу на звіт мера Горішніх Плавнів. Зрозуміло, що там і бюджет ого-го, й інвестицій найбільше в області залучено, і взагалі ми — не рівня їм. Але хтось з відомих сказав: «Щоб мати прогрес і розвиток, необхідно дружити і рівнятись на сильніших». Маючи великі надходження й цифри, звіт голови колишнього Комсомольська уклався на 18 сторінок, а в наших керівників його подали 50‑хвилинною доповіддю і в різних варіантах. Але від того не доводиться думати, ніби в нас упродовж року було зроблено для громади більше, ніж у Горішніх Плавнях, де у звіті керівника увагу акцентовано на головних цифрах і напрямках соціально-економічного розвитку своєї громади: культури, спорту, містобудування, зайнятості населення, благоустрою і надання послуг. Особливо сподобалось, що там навіть створено відповідну службу, яка належним чином реагує на скарги і звернення громадян. Зате у нас — банкрутство одного комунального підприємства і створення під щось чи під когось іншого, два дитсадки на балансі, дороги, водогони, пам’ятники і цвинтарі…
Новосанжарці, які очікували почути звіт Інни Коби, сподівались почути не екскурс в історію селища і його географію, не статистичний звіт про видачу 81 довідки та розгляд 170 питань на виконкомах і 196 на сесіях. Адже це статистика, яка є в кожній сільській раді при мінімальному бюджеті. Головне для більшості — коефіцієнт корисної дії тих рішень. Тому найбільше цікавості сьогодні викликає те, наскільки ефективно витрачались 11 мільйонів гривень, з яких на благоустрій використано майже 50000. Чому у нас з кожним роком збільшуються витрати на благоустрій, тоді як на інші важливі напрямки життєдіяльності селища грошей постійно бракує? І в чому видно той благоустрій? Адже троянди посаджені раніше, парк Перемоги зостається в тому стані, що й раніше, ремонт тротуарів не проводився, як у сусідніх Кобеляках. Щодо зайнятості населення, то я більше помічаю розвиток і збільшення кількості об’єктів фармації (аптек), приміщень для богослужіння і похоронних послуг, а не підприємств чи інвесторів.
На думку відразу спадають перші рядки геніального роману Ільфа й Петрова «Дванадцять стільців», перефразовуючи які, хочеться сказати: «В уездном городе Новые Санжары было так много парикмахерских заведений, аптек и бюро похоронных процессий, что, казалось, жители города рождаются лишь затем, чтобы побриться, остричься, освежить голову вежеталем, отдать последние деньги на лекарства и сразу же умереть».
З того офіційного документа, що є на сайті селищної ради, стає відомо лише про обмежений рух коштів за рік діяльності голови виконкому. Зокрема, витрачено 35 тисяч гривень на «Глобус» і придбано невідомо на яку суму 57 нових урн для сміття, якими замінили «старі» (Якщо вартість таких в Інтернеті 250–300 гривень, то виходить кругленька сума: майже 20 тисяч). Дитячий майданчик на Зарічці обійшовся у 80000 гривень. Знову заходиш в Інтернет і бачиш, що середня вартість обладнання: карусель — 6000, гірка — 6500, гойдалка — 2700 — 4500, гойдалка-пружина — 4600.То не важко порахувати загальну суму витрат. Автобусні зупинки обійшлися в 59000. Це змусило згадати Віктора Лотоуса, який, будучи кандидатом у нардепи, на моє прохання встановив у Лелюхівці автозупинку іншої конструкції і захисту. Фонд витратив на той час 16500 гривень. Навіть сьогодні, судячи з інтернету, можна виготовити подібну споруду такої ж вартості. Чомусь для громадян у звіті приховали суму, за яку придбали штучну новорічну ялинку, з доповненнями нашої місцевої сосни. За нашою інформацією, її вартість склала 70 тисяч. Чомусь украй було необхідно сьогодні придбати штучну ялинку, яка стоятиме кілька тижнів, а не відремонтувати тротуари чи водогони, які служитимуть людям десятиліттями.
Якось не згадали в доповіді і про кошти на ремонт і будівництво водогонів, приміщення селищної ради. Не прозвучали й інші важливі дані про використання селищного бюджету. Можливо, саме через це й зал був практично порожній. Люди вже стомилися слухати пустопорожню балаканину. Тим більше, що для цього у нас Верховна Рада є.
Якщо не прийшли послухати і підтримати обраного керівника навіть ті близько 700 виборців, які голосували за Інну Кобу, то виникає сумнів у результаті виборів. Або ж виборці вже встигли розчаруватись у своїй обраниці, або їх і під час виборів не було в такій кількості. І що найгірше — їм що на виборах, що зараз абсолютно байдуже, хто і як керує селищем, бо вважають, що за них давно все вирішили і вони нічого не змінять.
До речі, вельми красномовними є результати голосування на сайті селищної ради щодо оцінки прозорості роботи органу місцевого самоврядування. 625 осіб (62.4 % респондентів) не вірять в «прозорість». І тільки якісь 28 % ще сподіваються на диво.
Можливо, наші вимоги до керівників влади виглядають завищеними, але в цих умовах вони не можуть бути іншими, бо від цього залежить перспектива і розвиток не тільки громади, а й кожного її представника. За ці роки ми втратили надто багато часу. І коли рухатися далі в такому ж темпі, то втратимо ще більше, може, навіть і Україну. Прозорість влади — запорука довіри. То ж вибір — за владою.
