Монетизація — це процес конвертації чого-небудь в законний платіжний засіб. Зазвичай цей термін означає друк нових банкнот Центральними банками, але такі речі як золото, діаманти, смарагди, предмети мистецтва також можуть бути монетизовані. Навіть нікому не потрібні речі можуть бути перетворені в гроші, якщо ці речі важко виробити або придбати. Монетизація також може означати обмін акцій на валюту, продаж власності, стягнення оплати за щось, що було безкоштовним, або прибуток від товарів і послуг, які до цього не приносили прибутку.
Ця редакційна стане своєрідним продовженням іншої, надрукованої у минулому номері. Думаю, у вас також буває так, що після написаного або сказаного залишається відчуття незавершеності. От і те не встиг чи забув сказати, і про те не написав. Тому по гарячих слідах повернуся до теми гідності. Про неї, про гідність, згадав у попередній редакційній. Та потім з’явилися інші думки, інші питання, які хочеться висловити вголос. Певен, що вони, ті запитання, не всім сподобаються. Але така вже робота у журналіста: питання озвучувати. У тому числі і неприємні. Згадую у контексті написаного вище історію із власного життя.
Колись давно, ще в період навчання в Полтавському педагогічному інституті, на семінарі по марксистсько-ленінській філософії виникла у мене дискусія з викладачем, на той час деканом історичного факультету Кравченком. Задав йому питання:
— Нас навчають тому, що історія розвивається згідно із законами діалектики. От, виходячи з цього, і питаю. Спочатку був період первіснообщинного ладу. Так званий первісний комунізм. Власність була спільною. Потім у процесі розвитку людської цивілізації настав рабовласницький лад, після нього — феодальний, потім — капіталістичний. Спільним для них була приватна власність. Згідно з марксистсько-ленінською теорією, на зміну капіталістичного ладу прийде комунізм. І власність у такому суспільстві знову стане спільною. Але ж, за законами діалектики, на зміну комунізму теж щось прийде. По логіці — знову приватна власність. Я правий чи ні?
Декан посміхнувся і відповів:
— Не задавайте таких питань.
Із того часу минули десятки років. Лад у нас нібито й змінився. Але, як і раніше, не всі люблять, коли їм задають відверті запитання.
Далі — по темі. Зараз діток у школі, а дорослих по телевізору навчають, що у нас в Україні у 2013-14 роках відбулася Революція Гідності. Чесно скажу, що й до цього часу не зрозумів сутності цього словосполучення. Адже воно суперечить визначенням, які раніше давали такі науки як етика та філософія. Читаємо таке джерело як Вікіпедія.
Український варіант.
Гідність — це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність усякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, що означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості. Поняття гідності вживається у законодавствах численних країн та у міжнародному праві.
А тепер російський варіант, який особисто мені подобається більше.
Достоинство — уважение и самоуважение человеческой личности как морально-нравственная категория.
Из величайшей ценности человеческой жизни следует наличие достоинства у каждого, даже не подозревающего о том, человека.
В гражданском праве достоинство — одно из тех нематериальных благ, которые принадлежат человеку от рождения. Оно неотчуждаемо и непередаваемо.
Чому мені російський варіант Вікіпедії подобається більше? Там згадано, що гідність є нематеріальним благом. Її неможливо дати чи забрати. Вона є у людей від народження і навіть у тих, хто про це не знає.
А тепер читаємо визначення Революції Гідності із української Вікіпедії.
Революція Гідності — політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані спротивом проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу.
Звертаю увагу тих, хто ще не розучився читати, отже, й думати, на слова «політичні та суспільні зміни». І пропоную подумати, яким боком політичні зміни дотичні до поняття гідності як морально-етичної категорії. Судячи з визначень, ніяким. Крім того, пропоную подумати, чи відбулися в державі Україна які-небудь інші зміни, окрім політичних. Для цього — цитата з Вікіпедії розділу «Революція Гідності». «Нищення малого бізнесу»…
Із обранням Президентом України Віктора Януковича економічним блоком Уряду був взятий курс на згортання малого бізнесу та розширення великого. Це рішення цілком відповідало інтересам політичних сил, які представляв Віктор Янукович, і було направлене на збільшення статків власників великих підприємств, значна частина яких у майбутньому склала так звану сім’ю Януковича.
На 2010 рік у малому бізнесі України було зайнято близько 6,5 мільйона осіб, його частка в загальному обсязі реалізації становила 33 %. Через введення нового Податкового кодексу число зайнятих у малому бізнесі мало скоротитися майже на 1 мільйон осіб.
Представники малого бізнесу, які ще працюють у 2017 році, вам не смішно? Чи ви вже у Польщі на заробітках і «ЕХО» не читаєте?
Так, політичні зміни у нас таки відбулися. А от щодо суспільних, то краще за мене сказав президент Чехії Мілош Земан, який, між іншим, у цій країні користується величезним авторитетом (так мені чех Женя родом із Кам’янського розповідав), заявивши, що у нас триває війна одних гангстерів проти інших.
А тепер — про монетизацію. Уже неодноразово наводив один приклад із реального життя. І буду наводити його ще й ще. У 2014 році у нас відбулися парламентські вибори. Однією з їх особливостей був масовий підкуп виборців. Кандидати-мажоритарники роздавали окуляри, пігулки, сипали щебінь на дороги. Одним словом у межах діючого, написаного їх однодумцями, законодавства, скупляли виборців. У Кобеляках, нагадаю, прямо перед виборами роздавали набір медикаментів. Роздавали від імені фонду Головка. За «дивним» збігом обставин усе це дійство відбувалося у тій же будівлі, де діяв штаб партії «Народний Фронт», від якої балотувався і виграв Андрій Река.
Люди охоче брали пігулки, а зрештою і проголосували за Реку. От у мене й виникає питання: продаж голосу на виборах якось суміщається із почуттям гідності? І чи можна вважати, що у людини є гідність, якщо вона бере у кандидата в депутати пігулки, вартістю у двадцять із копійками гривень, а потім голосує за нього? Це ж скільки гідність коштує — один долар США? Недорого. Якби мільйон «баксів» просили, можна було б зрозуміти. Вчергове нагадую, що все це відбувалося вже після Революції Гідності.
Отака монетизація гідності у нас відбувається. Чи таки не гідності?
Незручні запитання і приклади, так? Краще було б патріотичненьке, кошерненьке щось написати. Людям, по-іншому мислячим, подібні запитання ще у Радянському Союзі не рекомендували задавати. Нагадати, чим усе це закінчилося для Радянського Союзу?
А якщо не задавати питань, то не буде розвитку. Альтернативою ж розвитку є лише деградація. Третього — не дано. Мене так в інституті вчили.
