Вона обернулася тим, що російський інвестор ухвалив рішення про закриття свинокомплексу на Полтавщині.
Шестирічна хроніка появи й закриття свинокомплексу у селищі Білики Кобеляцького району така гостросюжетна й драматична, що могла б стати основою для детективного телесеріалу на аграрну тематику. Без жартів. Бо тут є все: економіка, політика, розколене свинями селище, долі людей — від простих селян до міністрів, підлість і честь, продажність і громадянська позиція та професійний обов’язок, поборювання бідних багатими за законами воєнного часу… Проте загалом ця повчальна історія про кризу довіри й про те, що може трапитися, коли бізнес нехтує інтересами громади, в яку приходить.
А на початку 2011 року жителі Біликів досить схвально поставилися до новини, що тодішній полтавський губернатор — регіонал Олександр Удовіченко привів у селище «стратегічного російського інвестора» — Бєлгородський завод рибних концентратів, який взявся реконструювати приміщення колишнього, ще радянського, міжгосподарського відгодівельного комплексу ВРХ під свинокомплекс на 2500 продуктивних свиноматок. Якраз незадовго до цього припинив роботу Білицький молочноконсервний комбінат, що виробляв славнозвісну «згущонку», й безробіття тривожно постукало не в одну шибку. Росіяни ж стелилися солодкими розмовами про данські інтенсивні технології вирощування свиней, обіцяли робочі місця та надходження в бюджет.
Тоді депутати селищної ради ще не сповна орієнтувалися в зоотехнічній термінології, думали, що на комплексі й справді утримуватиметься 2500 голів свиней. Пізніше з’ясувалося, що насправді арифметика зовсім інша. Кожна свиноматка народжує 27–30 поросят на рік, яких тут же відгодовують до товарної кондиції, тож поголів’я росте в геометричній прогресії. А доросла тварина дає щодоби до 8 кг фекалій.
2011 рік — рік підготовки до запуску свинокомплексу — запам’ятався жителям Біликів тим, що бригади шабашників з усієї України, які працювали на об’єкті, постійно змінювалися, бо керівництво ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» (так називалася нова юридична особа) їх просто «кидало», не розраховуючись за виконані обсяги робіт. Голодні будівельники побиралися по селу й просили в людей хоч якусь роботу, аби заробити на квиток додому.
Це тепер зрозуміло, що міна уповільненої дії, яка рвонула влітку 2016 року соціальним вибухом такої сили, що його почули й у столиці, закладалася з перших днів реконструкції комплексу, коли інвестори вирішили «конкретно» заощадити на очисних спорудах. ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» під час реконструкції уклало угоду на частину робіт на очисних зі спеціалізованим столичним ТОВ «Екоенергобуд».
— Розраховуючи на порядність замовника, — пригадував директор «Екоенергобуду» Михайло Іванов, — ми без передоплати за власні кошти виготовили частину обладнання десь на 100 тис. гривень, але замовник із Біликів без пояснення причин припинив будь-які контакти з нами. На телефонні дзвінки гендиректор Павло Терещенко та його заступник Ігор Михайлюк не відповідали, коли я приїздив у Білики, вони ховалися…
Зате влітку 2011 року на березі річки Ворскли в Біликах виросла розкішна особиста дача Ігоря Михайлюка, збудована майстровитими біличанами, яким він «забув» заплатити за роботу 126 тис. гривень.
До слова, жителям Полтави Ігор Михайлюк добре знайомий як один із керівників такої собі «Еліта-центр» по-полтавськи — фірми «Полтавабудінвест», що взяла у 80 людей гроші й пообіцяла побудувати висотний будинок — квартир немає вже десятий рік, а їхні 17 мільйонів гривень кудись «випарувалися». Нині І. Михайлюк фігурує як підсудний у справі про неповернення «рідному» свинокомплексу безвідсоткової позики в розмірі… 840 тисяч гривень.
Працівники свинокомплексу добре запам’ятали й стиль «спілкування» з підлеглими українцями громадянина Росії, генерального директора ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» Павла Терещенка: «Да вы, хохлы гребаные, у меня за миску супа работать будете!»
Тож якщо біля керма потужного підприємства стояли такі промітні кадри, то просто не могло не трапитися того, що врешті-решт і трапилося.
У грудні 2011 року тодішній голова Полтавської ОДА Олександр Удовіченко з великою помпезністю перерізав стрічку на відкритті свинокомплексу, рапортуючи про залучення на Полтавщину мільйонних іноземних інвестицій. Та вже за рік через неприємні запахи в селищі неможливо було вивісити білизну чи відчинити кватирку. Люди літнього віку й діти найчастіше реагували на сморід алергійними та легеневими захворюваннями, пізніше додалися онкохвороби.
Улітку 2013 року про мальовниче й привабливе для відпочивальників селище вже говорили як про зону екологічного лиха. Депутати Білицької селищної ради створили комісію з вивчення екологічної ситуації в селищі. Проте на пошук компромісу ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» не пішло, а комісію в зародку «задавив» тодішній голова Кобеляцької РДА регіонал Анатолій Таранушич. Він і привезений ним головний санітарний лікар району переконували, що шкідливі речовини в атмосферних викидах — у межах допустимих норм, смердить, бо ж не парфумерна фабрика, а хворіють люди не лише в Біликах. Особливо активним депутатам почали надходити погрози, а бюджетників залякували звільненням.
Може, Партії регіонів й далі вдавалося б такими методами гасити невдоволення мешканців Біликів і допомагати іноземцям, що виносять шкідливе виробництво зі своїх країн, якби не Революція гідності й падіння режиму Януковича. Недарма в народі кажуть, що шила в мішку не втаїш і все таємне колись стане явним — 2014 року стали відомі вельми цікаві факти.
Насправді величезний свинокомплекс на 30 свинарників — об’єкт не 3-ї, як вказав інвестор у поданій до Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) в Полтавській області декларації про початок будівництва, а вищої — 4-ї чи навіть 5-ї — категорії екологічної небезпеки. Відповідно об’єкт такого класу еконебезпеки повинна була приймати в експлуатацію державна приймальна комісія. А позаяк ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» занизило категорію до 3-ї (збрехали!), то обійшлися Декларацією про завершення будівництва, яку просто (чи за гроші?) підмахнуло керівництво ДАБІ. Не були в 2011 році тоді проведені ні громадські слухання, ні державна екологічна експертиза. Був грубо порушений п. 1.5 «Ветеринарно-санітарних правил для спеціалізованих свинарських підприємств»: «забороняється вибір ділянки для свинокомплексів на місці колишніх тваринницьких приміщень».
Громадськість небезпідставно припускала, що представники російського бізнесу у 2011 році «порішали» питання з дозвільно-контрольними органами, тим більше, що всі вони знаходяться перебувають в Полтаві чи Києві і їм не тхне. І гроші не тхнуть.
Наприклад, столичний Інститут гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва на стадії узгодження проекту дозволив зменшити санітарно-захисну зону свинокомплекса з 500 до 400 м — відстань до перших хат (школа й дитсадок розташовані за 800 м). Щоправда, за умови, що на комплексі утримуватиметься в рік 12 тис. голів свиней. Забігаючи наперед, скажу, що 2014 року тут налічувалося майже 57 тис., 2015-го — 74, а у 2016-му — 39 тис. голів свиней.
Без відповідного спецдозволу (його отримали тільки у травні 2016 року) з двох артезіанських свердловин на території свинокомплексу щодоби на технічні потреби (зокрема й змивання фекалій гноївки) викачується майже 10 (!) залізничних цистерн «золотої» питної води, а понад 5 тис. жителів селища на свої побутові потреби використовують зі своєї свердловини усього 300–320 кубів, тому бояться, що через кілька років взагалі залишаться без води у кранах.
Відповідно до стартового проекту передбачалося чотириступеневе очищення гноївки. Та навіть у 2016 році фактично працювала лише половина першого ступеня: відділення рідкої фракції від твердої. З негерметичних лагун, що залишилися ще від старого відгодівельного комплексу ВРХ, фекалії з хімікатами вільно просочувалися у ґрунт, через що в найближчому болоті виздихали навіть жаби. Гноївки було стільки, що її не могли вмістити жодні відстійники, тому її потужними насосами викачували на поля власників земельних паїв, які орендували в людей місцеві фермери Жуки — батько й сини, тісно пов’язані зі свинокомплексом. Дарма, що через кілька років такої «агротехнології» земля перетвориться на безплідний солончак. Головне — урвати сьогодні…
Проект 2011 року передбачав 450 метрових газових фільтрів BioFlex на 30 свинарниках, які мають вбирати аміак, сірководень, метан й інші шкідливі продукти життєдіяльності тварин. Однак їх не було навіть станом на кінець 2016 року. Замість них — прості отвори, через які й відбуваються викиди токсичних речовин в атмосферу.
Утім, в самому проекті була закладена помилка, яка найбільше дошкуляє жителям Біликів із початку функціонування свинокомплексу: відкритий тип каналізації. На цьому наполягає депутат Кобеляцької районної ради (2010–2015), колишній санітарний лікар Олександр Бажан: «Каналізація працює періодично, раз на кілька днів. За цей час у трубах утворюється каналізаційний газ об’ємом 500 кубометрів, який і видавлюється назовні свіжою гноївкою. Оскільки він важчий за повітря, а свинокомплекс збудовано не на підвищенні, а у вибалку, то смердючий каналізаційний газ і накриває селище».
До речі, ще у 2011 році, відповідно до українського законодавства, російський інвестор мав укласти із селищною радою так звану соціальну угоду на суму 12,6 млн грн (10% кошторисної вартості реконструкції). Це — чотирирічний бюджет ради. Прокурор Кобеляцького району у 2012 році виніс припис щодо недоотримання на рахунок ради зазначеної суми. Проте ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» відмовилося укладати угоду й перераховувати гроші.
У 2014 році селищна рада через суд спробувала стягти з підприємства свої «законні» 12,6 млн грн, але через найнятих свинокомплексом дорогих високо кваліфікованих адвокатів програла, залишившись «при бубнових інтересах». І це до того, що російські інвестори отримали зі Стабілізаційного фонду України 36,4 млн грн як часткове відшкодування вартості будівництва. Могли хоча б частину цих коштів, що, як кажуть, впали їм із неба, вкласти в очисні, але, мабуть, не вважали за потрібне.
Це був перший гучний публічний конфлікт, який засвідчив небажання російського «свинячого» бізнесу вибудовувати відносини з білицькою громадою на партнерських засадах і працювати в правовому полі України. Селяни сказали простіше: «Свинарі мають нас за бидло». Також до людей прийшло чітке усвідомлення того, що на території селища працює бізнес країни-агресора, адже гроші, зароблені на здоров’ї українців, надходять у бюджет Російської Федерації й ідуть на кулі та снаряди, від яких гинуть наші захисники, ба, навіть конкретніше — жителі Біликів, мобілізовані в зону АТО на Донбасі.
У квітні 2014 року в місцевому Будинку відбулася велелюдна відкрита сесія Білицької селищної ради за участі високопосадовців із Полтави, на якій жителі аргументовано обурювалися розподілом: бізнесменам — мільйони, людям — сморід і болячки. Ігор Михайлюк, на той час уже генеральний директор ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина», котрий тільки за три дні до сесії (!) визнав існування проблеми смороду в селищі, мало не падав на сцені на коліна й бив себе кулаком у груди, просячи жителів Біликів повірити йому й дати строк до осені для вдосконалення очисних. Однак палкий спіч керівника підприємства не переконав депутатів, і вони проголосували за припинення діяльності свинокомплексу як такого, що може призвести до екологічної катастрофи.
Росіяни, мов ображена дівиця, заявили, що не потерплять зневаги до інвестора від органу місцевого самоврядування, офіційно повідомивши обласну й районну держадміністрації про те, що агрохолдинг «БЭЗРК-Белгранкорм» (РФ) припиняє свою діяльність в Україні. Проте це був лише тактичний хід, зміна вивіски. Власники зробили ребрендінг: зареєстрували нову фірму — ТОВ «Сільські традиції» в кіпрському офшорі, щоб платити Україні менше податків.
Однак населення селища терпляче чекало осені 2014 року й обіцяного І. Михайлюком чистого повітря. Та не дочекалися: смердить, як і смерділо. А на масові скарги біличан до державних органів надходили лаконічні відповіді: «у пробах атмосферного повітря перевищення шкідливих речовин не виявлено».
Настала весна 2015 року. Знову на загальних зборах в Будинку культури від емоцій піднімалася стеля. І знову, як в довгограйній мильній опері генеральний директор свинокомплексу, тільки цього разу Юрій Грушевський, чистив у хвіст і в гриву брехуна-«папєрєдніка» Михайлюка, який буцімто викрав з підприємства кілька ящиків проектну документацію, і знову просив дати йому «останній шанс» — строк до осені на доробку очисних.
Чи варто казати, що й восени 2015 року воняти не перестало. Глухий і відкритий спротив людей наелектризовував повітря, як перед грозою. Тож Ю. Грушевський вирішив виграти хоча б на інформаційному полі. Майже весь 2015 рік в кожну поштову скриньку селища безкоштовно вкладалася не вельми професійна газетка «Білицький тиждень» (редактором була студентка-журналістка), що видавалася на кошти свинокомплексу, з матеріалами про величезну соціальну відповідальність «свинячого» бізнесу, про те, що білицькі школярі помруть із голоду, якщо свинокомплекс припинить постачання обідів у школи, й інші опуси, тавруючи ганьбою тих, хто виступав проти свинарника. Дуже активно тижневик агітував і за Ірину Чорну — оператора штучного осіменіння свинокомплексу, кандидата на посаду білицького селищного голови. Вербальна агітація підкріплювалася аптечками, крупами, м’ясом, які пенсіонерам привозили з підприємства. Технологія спрацювала… Проте новообрана очільниця селищної ради виявилася такою недолугою, що не змогла опанувати ази місцевого самоврядування й бюджетування, тож через півроку добровільно склала повноваження.
Навесні 2016 року «марлезонський балет» по-білицьки продовжився. На загальних зборах селища, у яких окрім керівників органів виконавчої влади взяли участь і депутати Полтавської облради нового скликання, Ю. Грушевський знову клявся, що більше не буде, й канючив новий строк — до 15 жовтня для модернізації очисних. Тільки цього разу ніяк було поливати брудом «папєрєдніків», бо «папєрєдніком» у 2015 році… був він сам. Тому сталося, як у відомій притчі про хлопчика, який не хотів пасти овець і кричав: «Вовки! Вовки!», а коли сіроманці й справді напали, люди не прийшли на порятунок брехунові: громада знову проголосувала за закриття свинокомплексу.
Незважаючи на це, ТОВ «Сільські традиції» зробили кілька спроб отримати дозвіл на реконструкцію очисних споруд з одночасним збільшенням щодобових викидів гноївки з 300 до 800 кубічних метрів. Однак, по-перше, не можна модернізувати те, чого, по суті, немає взагалі. А по-друге, і дурень зрозуміє, що йдеться про збільшення поголів’я свиней. Проте сесія селищної ради більшістю голосів у липні 2016 року проголосувала проти, а передбачені законодавством громадські слухання свинокомплекс сам не наважився проводити, наперед передбачаючи негативний для себе результат. Бо у вересні 2016 року Департамент ДАБІ й справді скасував декларацію ТОВ «Сільські традиції» про початок будівництва на очисних спорудах.
До речі, у липні 2016 року вперше за свою історію Полтавська обласна рада рішенням сесії підтримала Білицьку селищну раду в намаганні закрити екологічно шкідливе підприємство й надіслала відповідні звернення до профільних міністерств України.
У листі нинішнього білицького селищного голови Юрія Латиша до облради, зокрема, було зазначено: «Члени громади налаштовані рішуче й готові відстоювати своє право на власне життя та здоров’я, а також чисте довкілля усіма доступними законними методами…»
Терпець жителям Біликів урвався 11 серпня 2016 року, коли вони, доведені до відчаю, заблокували всі в’їзди й виїзди зі свинокомплексу, стали живим людським щитом перед кормовозами: «Це наш білицький майдан!» Пропускати кормовози на підприємство учасники мирної акції протесту погодилися тільки в обмін на рейси скотовозів, які вивозитимуть свиней. І я пригадала, як один поважний обласний чиновник задовго до інциденту пророче сказав: «Якщо цей свинокомплекс колись і закриють, то не держава, а люди…»
Елементарний аналіз причинно-наслідкових зв’язків підводить до висновку, що саме бездіяльність і корумпованість органів влади спровокувала жителів Біликів на останній рішучий крок щодо захисту своїх екологічних прав. Бо де ще, у якій країні підприємство може нахабно, відкрито та безкарно порушувати природоохоронне законодавство, п’ять років поспіль працюючи без очисних споруд? Біличани вже не припускають, а твердо переконані, що весь цей час міліція/поліція, прокуратура, всілякі департаменти, управління й інспекції проплачено «закривали очі» на порушення й злочини свинокомплексу. Власне, в одному інтерв’ю це опосередковано підтвердив екс-керівник підприємства Ігор Михайлюк: за ті гроші, що роздані з 2011 року як хабарі, можна було б побудувати пристойні очисні споруди!
Адміністрація свинокомплексу залементувала: «Рятуйте!» Обласна й районна влада робила все від неї залежне, щоб знайти компроміс між свинарями й пікетувальниками. Проте всі домовленості, досягнуті величезними зусиллями, гендиректор ТОВ «Сільські традиції» Ю. Грушевський і його заступник Роман Калатур «по-свинськи» забували, тільки-но за ними зачинялися двері. Перший заступник голови Полтавської ОДА А. Пісоцький пізніше різко дорікнув їм, що підприємство не виконує взятих на себе соціальних зобов’язань перед громадою й не враховує її думку щодо екологічних проблем населеного пункту. Та Ю. Грушевський і Р. Калатур як мантру повторювали, що «Сільські традиції» — зразок екологічного підприємства і що в них «по бумагах» — усе в ажурі.
З Бєлгорода від голови ради директорів ТОВ «Бєлгранкорм-холдинг» Олександра Орлова в Білики приїхали перевіряльники, а сам він благородно заявив, що якщо постане питання про закриття підприємства, то він навіть подарує свої акції Кобеляцькому району.
Новини з «білицького майдану» були наче з фронтової передової. 24-тонні кормовози намагалися прорватися на територію підприємства. Між прихильниками та противниками свинокомплексу постійно спалахували сутички. Поліцейський батальйон спецпризначення «Полтава» 6 вересня жорстоко побив протестувальників, а згодом з’ясувалося, що напередодні спровокованої адміністрацією свинкокомплексу бійки благодійний фонд підтримки батальйону (очолюваний Іриною Руденко — співмешканкою комбата Юрія Анучіна) отримав 200 тис. гривень спонсорської допомоги від… ТОВ «Сільські традиції». Ночами клали активістів обличчям у багнюку й найняті акціонерами товариства працівники скандальної столичної охоронної фірми, по-простому — «тітушки», пропихаючи кормовози на свинарник.
Наприкінці серпня 2016 року учасники акції виявили, що свинокомплекс залив фекаліями 2,7 га земель селищної ради завтовшки 3–4 метри. По суті, це втрачені на багато років ґрунти, відродити які не допоможуть 3,6 млн грн., які визначені як розмір збитків, навіть якщо колись свинарник їх сплатить.
Не встигла прокуратура Полтавської області порушити кримінальну справу за цим фактом і повідомити Ю. Грушевського про підозру у вчиненні злочинів, як делегація зі свинокомплексу помчала до Києва, де на прес-конференції в УНІАН обізвала безстрокову акцію непокори «шабашем», а керівництво облдержадміністрації — рейдерами. Ще й повиставляли на сторінці ТОВ «Сільські традиції» у Фейсбуці «фотожаби» на очільників облради й ОДА.
Щоправда, серед учасників прес-конференції була одна притомна людина, яка сказала, що єдиний вихід із конфліктної ситуації — шукати компроміс із громадою селища Білики. Цією людиною був президент Асоціації свинарів України Артур Лоза. Тільки до слушних порад керівництво білицького свинокомплексу дослухатися не звикло: йдуть своєю дорогою, до прірви, але своєю…
У свою чергу білицькі активісти разом із полтавськими правозахисниками приїхали з плакатами та гучномовцем під стіни парламенту. До них вийшли народні депутати, міністр екології й природних ресурсів Остап Семерак, обіцяли підтримку.
В адміністративній справі за позовом Державної екологічної інспекції в Полтавській області про припинення діяльності свинокомплексу Мінприроди й справді долучилося. Однак колегія суддів Полтавського окружного адміністративного суду в грудні 2016 року відмовила в задоволенні позову. І тут думати можна двояко: або судді продажні, або обласна Держекоінспекція недбало підготувала документи, зганьбивши і себе, і міністра О. Семерака.
Тож де-юре свинокомплекс і далі може продовжувати свою виробничу діяльність. Поки що. До нової перевірки дотримання ТОВ «Сільські традиції» норм природоохоронного законодавства, яка, безумовно, знову виявить відсутність очисних споруд (які товариство попри скасування ДАБІ декларації про початок будівництва «по-тихому» добудовує). 22 грудня 2016 року Держекоінспекція в Полтавській області справді зробила спробу позапланової перевірки. Але адміністрація свинокопмлексу не допустила інспекторів на територію. Навіть незважаючи на те, що є рішення окружного адмінсуду про зобов’язання підприємства допустити екоінспекторів (раніше не допустили інспекторів ДАБІ). Та свинарям українські закони не писані! Вони обрали нову тактику – просто не пускати перевіряльників!
Утім, акціонери ТОВ «Сільські традиції» 17 жовтня 2016 року самі ухвалили рішення про закриття свинокомплексу. На мою думку, тому, що остаточно побили «горшки» і з громадою, і з владою — від селищної до центральної.
Олександр Орлов погодив План заходів із припинення виробничо-господарської діяльності підприємств ТОВ «Сільські традиції» та ТОВ «Ясні зорі — Полтавщина» (м’ясокомбінат). Першим пунктом згаданого плану є звернення до Торгово-промислової палати в Полтавській області (ТПП) для отримання сертифіката про форс-мажорні обставини закриття свинокомплексу. Та члени Білицької громадської організації «Своя земля» звернулися до ТПП з вимогою не видавати такого сертифіката, адже підприємство саме винне в тому, що із часу відкриття працює без очисних споруд. Який же тут форс-мажор?
Директор ТОВ «Сільські традиції» Ю. Грушевський 18 жовтня 2016 року теж видав наказ «Про вимушене припинення виробничо-господарської діяльності». Щоправда, він пише, що причиною припинення діяльності є активні дії групи жителів селища Білики, які заблокували під’їзні шляхи до підприємства, та бездіяльність із боку правоохоронних органів.
Згідно з планом останню дорощену свиню мають вивезти з Біликів до 1 квітня 2017 року. Та біличани не дуже вірять у правдивість намірів інвесторів забратися геть, бо неодноразово стикалися з їхньою брехнею й непорядністю.
Однак свинокомплекс, певно, вирішив наостанок помститися своїм противникам і подав цивільні позови до семи білицьких активістів на відшкодування матеріальних збитків на суму 11 млн гривень, завданих підприємству під час його блокування. громадським активістам і залякати жителів Біликів, аби ті більше ніколи й не думали про якісь демарші проти свинокомплексу.
ТОВ «Сільські традиції» подало позов в Октярський районний суд м.Полтави до 11 активістів на суму 11 мільйонів гривень за нібито нанесені підприємству збитки під час проведення мирної акції протесту, в якому цинічно стверджують, що мітингувальники порушили закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження». А п’ять років труїти п’ять тисяч мешканців Біликів – це не жорстоко?! Поза сумнівом, що відповідачі серед інших документів нададуть суду й «свіжу» відповідь голови Державної екологічної інспекції України А.Заїки, в якій, зокрема, є й таке: «ТОВ «Сільські традиції» здійснює виробничу діяльність не у відповідності до існуючої проектно-технічної документації та висновку державної екологічної експертизи (ДЕЕ), а також не отримало позитивний висновок ДЕЕ на проведення реконструкції системи очисних споруд; не виконало припис ДЕІ від 6.11.2015 р. щодо приведення у відповідність очисних споруд до існуючої проектно-технічної документації...»
За подання позову свинарі сплатили 165 тисяч грн. судового збору (для них це – копійки). Якщо ж громадські активісти програють суд першої інстанції (розгляд справи розпочавя наприкінці січня ц.р.), то за подання апеляційної скарги вони повинні будуть сплатити 181,5 тисяч грн. судового збору (110% від суми в першу інстанцію), а за подання касаційної скарги – 198 тисяч грн. (120% від суми в першу інстанцію), що для простих людей і пенсіонерів є просто нереальним! На жаль, наші парламентарії у 2015 році ухвалили такий закон, який катастрофічно обмежує доступ пересічних громадян до правосуддя...
А ще, відповідно до інформації Аграрного інформаційного агентства, власники свинокомплексу збираються подати в Міжнародний суд на державу Україну позов про стягнення інвестиційних коштів, які були вкладені в розвиток галузі й отримання збитків унаслідок недотримання законів. Це до слова про «благородство» Олександра Орлова…
У 2016 році Україна очолила список держав за кількістю смертей від забруднення повітря щодо загальної чисельності населення. Не лише жителі Біликів протестують проти екологічного свавілля бізнесменів, які, як писав Карл Маркс, здатні на будь-який злочин заради 300% прибутку. Таких «гарячих» точок в нашій країні чимало. Екологічна громадськість б’є на сполох.
А 20–21 грудня 2016 року в Києві відбувся Міжнародний форум на тему: «Розвиток тваринництва в Україні: тернистий шлях до екологічної відповідальності». У ньому взяли участь представники ООН в Україні, міністерств і відомств, парламенту, НАН України, іноземних посольств, провідних міжнародних і вітчизняних екологічних організацій, громадські активісти з областей. Однак не з’явився жоден (!) із запрошених керівників тваринницьких підприємств України, яких, на жаль, не можна назвати екологічно відповідальними.
На форумі, зокрема, обговорили ініціативу створення Асоціації громад, що потерпають від тваринницьких підприємств – забруднювачів довкілля. Адже, як казала Вєрка Сердючка, «надо шото рєшать…»
