Зізнаюся, що чекав реакції на редакційну, надруковану в минулому номері. Це була така собі інтелектуальна провокація. До речі, не перша і не остання. Думаю, що вона виявилася вдалою. Навіть якщо брати до уваги реакцію того планктону, котрий зазвичай пише коментарі на редакційному сайті. Частина із них просто насмішили. Як правило, не звертаю уваги на те, що пишуть у коментарях, адже більшості їх авторів просто нічого робити. Вони ні на що в цьому житті не впливають і, коментуючи, розмовляють самі з собою. Ось у цьому випадку двоє особливо «вумних» навіть стверджують, що знають, який сенс у слово «хазяїн» вкладала жінка, згадана у попередній редакційній. Агов, пацієнти, швиденько до лікаря, весняне загострення почалося! Ви можете читати і тлумачити думки інших людей? Тих, кого ніколи не бачили? І навіть тих, кого не існує? Звідки ви знаєте, що та жіночка, чиї слова ви тлумачите, узагалі коли-небудь жила на планеті Земля? Тоді — бігом до лікаря, доки не пізно.
Та повертаємось до теми. Відреагували й люди, для яких та редакційна і була написана. Один із них, між іншим, нагадав, що в світі існує ще одна категорія істот, котрі не можуть жити без існування хазяїна. Це — паразити. Глисти та схожі на них можуть існувати лише в організмах істот, які є для них хазяїном. Віруси теж його потребують.
Ще один чоловік, котрий не потребує хазяїна, розповів одну цікаву історію. Вона досить повчальна і примушує замислитись над тим, чому такі люди бездіють. Він сказав:
— Я прочитав, що зараз у світі футболу намітилась вельми промовиста тенденція. Скаути, так називають людей, які їздять по всьому світу в пошуках юних футбольних талантів, перестали їздити у країни колишнього СРСР. Вони вважають це безперспективною справою.
Підтвердженням цьому є й те, що всі сучасні українські та й російські футболісти зараз, потрапивши у західний світ, не витримують конкуренції із африканцями, азіатами, не говорячи вже про корінних європейців. Перші гравці із пострадянського простору, такі як Мостовий, Карпін, Канчельскіс, Ребров, будучи по хорошому «голодними» до слави та грошей, ще грали на пристойному рівні. Андрій Шевченко навіть став «зіркою». А ті, хто поїхав після них, «гріють лавку» у глибокому запасі.
Чому так? Чи не тому, що сьогоднішні футболісти вже тут, в Україні, отримують шалені незаслужені гроші і вже втратили здатність виходити на новий рівень, працювати до сьомого поту й доводити свою профпридатність? Їм і так добре, навіщо напружуватись.
Напевне, щось схоже відбувається з тими, кому непотрібен хазяїн. Вони вже досягли певного рівня матеріального благополуччя. І далі напружуватись не надто прагнуть. Це — прикро. Але добре те, що люди це розуміють. Отже, ситуація рано чи пізно зміниться. На краще, звичайно.
