У двох своїх попередніх публікаціях на тему медичної реформи я говорив про нові перспективи, які вона відкриває перед працьовитими і талановитими медиками.
Говорив і про те, що в кінцевому результаті гроші на медицину держава буде платити не на лікарню чи медичну посаду, а за конкретне лікування (медичну послугу). І перше, і друге, на мою думку, є однозначним позитивом. Та вже зараз зрозуміло, що в процесі реформування можуть виникнути серйозні проблеми. І їх не можна замовчувати, щоб не постраждали люди. А загроза така є, особливо в сільській місцевості, для жителів віддалених сіл.
Концепція реформи передбачає закріплення мешканців населених пунктів за лікарями загальної практики (сімейні лікарі). Щодо кількості людей, який буде обслуговувати той чи інший лікар, ще ведеться дискусія, але сьогодні говорять про 1-1,5 тисячі в сільській місцевості і 2-2,5 тисячі в міській. Теоретично у пацієнтів нарешті з’являється право людей обирати собі фахівця, із яким вони підпишуть договір на медичне обслуговування. Та це — теорія. На практиці ситуація складніша і досить неоднозначна. Якщо в селах лікаря немає або відсутній вибір, то в такому разі договір заключаємо з тим, хто є. Незалежно від наших симпатій чи довіри до такого лікаря. Погодьтеся, що в селах така ситуація є типовою, адже в силу різних обставин більшість медиків воліють жити в містах. Вибирати поки що ні з чого, а без дільничного лікаря далі — ні кроку.
Поясню, у чому важливість і унікальність функції саме сімейного лікаря:
— консультація з вузьким спеціалістом тільки за направленням сімейного лікаря, у іншому випадку — за свій рахунок;
— лікування в стаціонарі тільки за направленням сімейного лікаря, у іншому випадку — за свої кошти;
— консультація з іншим лікарем загальної практики тільки за згодою зі своїм або після розірвання з ним контракту.
Фактично жителі сільської місцевості, «прив’язані» до місця проживання, втрачають право вільного вибору лікаря і попадають у повну залежність до того медика, якому «наділили» населені пункти. Така собі форма новітнього медичного кріпацтва.
Окрема розмова про місце, роль та перспективу фельдшерсько-акушерських чи фельдшерських пунктів (ФАП/ФП).
У зв’язку зі зміною законодавчої бази існування ФАПів є необов’язковим і залежатиме від доброї волі сімейного лікаря та його бажанням ділитися виділеними йому коштами.
Як на мене, навряд чи кожен сімейний лікар захоче за свій рахунок утримувати ФАПи. А це не тільки перспектива безробіття сільських медиків (фельдшерів, акушерів та медсестер), а й загроза погіршення надання медичної допомоги в селі. Бо хто, крім цих сільських «докторів», поміряє тиск, дасть пігулку і накладе пов’язку на руку?
Як вихід із цієї пастки, бачу необхідність розширення мережі підстанцій для швидкої медичної допомоги. Такі підстанції з обладнаними машинами і укомплектованими бригадами не тільки забезпечили б роботою місцевих медиків, а і наблизили б медичну допомогу до села, зменшивши час доїзду до хворого з 30 до 8 хвилин, що врятує не одне життя. Тим більше, що фінансуються станції і підстанції швидкої допомоги не за рахунок бюджету сімейного лікаря.
Паралельно до цього я б наполягав на створенні робочого місця сімейного лікаря, наближеного до зони обслуговування, забезпечивши його житлом, місцем роботи і службовим автотранспортом. Це вже завдання місцевих органів влади села, селища, міста, громади і району, а також тих господарств і їх керівників, що дбатимуть за своїх людей.
Особисто я після обрання на посаду голови Кобеляцької об’єднаної громади планую ініціювати створення винесених робочих місць для сімейних лікарів, які працюватимуть на цій території. Повинні бути обладнані кабінети для лікарів та їх помічників, щоб жителі громади могли поряд зі своїм житлом отримати первинну медичну допомогу. Іншим обов’язковим до виконання завданням бачу забезпечення сімейних лікарів особистим службовим транспортом (легковими автомобілями), щоб фахівець міг швидко і спокійно їздити до хворих на їх виклики, а не «брести» від двору до двору темними вулицям. От уявімо, що до складу об’єднаної громади увійшли Кунівка, Підгора, Лебедине і Золотарівка. На мій погляд, потрібно зробити все, аби в кожному з цих населених пунктів працював по меншій мірі один сімейний лікар, готовий прийти людям на допомогу у будь-який час доби.
Не біда, що лікар користуватиметься службовим автомобілем і в особистих потребах. У сімейного лікаря позаробочого часу немає і він повинен мати фізичну і технічну можливість завжди вчасно прибути до хворого.
Не кожен має особистий транспорт, щоб обслуговувати виїзди. А на службовому транспорті з’явиться і можливість, і моральний та службовий обов’язок.
Друге важливе нововведення медичної реформи це — гарантований пакет медичних послуг. Це чітко визначений набір медичних послуг та ліків, який зможуть безкоштовно або за співоплату отримати всі українці. Перелік медичних послуг та ліків гарантованого пакету обіцяють щорічно переглядати та опубліковувати на широкий загал.
Гарантований пакет — це наша безкоштовна медична страховка від держави, медичні послуги, які держава за нас оплачуватиме. Усе, що в цей перелік не входитиме, ми змушені будемо оплачувати офіційно в касу медичного закладу.
До пакету входитиме первинна допомога (ОРЗ, отруєння, артеріальна гіпертензія та різні нездужання) та екстрена медична допомога (критичні стани, нещасні випадки, поранення), основні види амбулаторних послуг за направленням лікаря (лабораторія, дообстеження), основні види стаціонарної допомоги за направленням лікаря, основні лікарські засоби згідно переліку.
Звучить привабливо, хоча поки що склад гарантованого пакету ще не визначено і перелік залишається невідомим. Із іншого боку, сьогодні держава обіцяє безкоштовно все, коли, по суті, не дає майже нічого. І доводиться самостійно шукати лікаря, який надасть допомогу на належному рівні, та платити йому готівкою в руки без цін, чеків і квитанцій, без гарантій на кінцевий результат і право оскаржити якість послуг за свої гроші. Платити зараз доводиться за обстеження, за операції, за медикаменти.
Тому гарантований пакет — це та «синиця в руках», яка все ж таки краща за «журавля в небі».
Узагалі, ця вся медична реформа така собі «синиця в руках». У які «руки» вона попаде, поки що не відомо. Але ж і спостерігати за сьогоднішнім «журавлем» у небі, мабуть, уже сил немає ні в кого: ні у медиків, ні у пацієнтів.
