Ви замислювалися про те, із ким уже три роки воює на Донбасі Україна? Із Росією? Ні. Тому що принаймні наш президент усіляко уникає саме такого формулювання. Максимум, що ми можемо почути від гаранта, — це щось про завершення «конфлікту на Сході України». Не російсько-української війни, не агресії Росії проти України, а саме конфлікту на сході. Із ким же ми там конфліктуємо? Лишаються так звані ЛНР та ДНР. Виходить, що ми три роки воюємо із ними. Із «шахтарями» та «добровольцями», які стали на захист народу Донбасу від «фашизму» (до речі, значна частина цього народу чомусь до «фашистів» і втекла). Так от, ми три роки воюємо із ЛНР і ДНР. І це їхні солдати майже щодня убивають українських військових. Це вони заряджають міни у міномети, снаряди у гаубиці. Ті міни та снаряди потім вибухають, перетворюючись на уламки, відривають нашим бійцям руки і ноги, пробивають внутрішні органи, когось убиваючи, когось залишаючи калікою. Отже, ми воюємо із ЛНР та ДНР.
Аж тут одного дня ми дізнаємося, що ми ще й торгуємо із ЛНР та ДНР. Ні-ні, звісно ж не з тими убивцями і терористами, які запускають по нас міни та снаряди. Виявляється, що там, за спинами убивць і терористів, залишаються наші люди і наші підприємства, з якими нам просто життєво необхідно підтримувати торгові відносини. Інакше — економіка зупиниться, електростанції припинять виробляти енергію і скрізь зникне світло. Така перспектива, звісно, нікого не влаштовує. Тому ми ще й торгуємо з ЛНР та ДНР.
Загалом картина виглядає так. Спочатку із ДНР приходить ешелон із антрацитом — і ми радіємо. Буде світло, будуть працювати підприємства. Потім із ДНР прилітає 120‑та міна. І вбиває одного українського військового та калічить ще кількох. Ми сумуємо, адже життя людини — найвища цінність. Але — що робити? Економіка ж не може зупинитися через одного загиблого бійця?
І так щодня. Пройшов ешелон — убили солдата, купили вугілля — убили солдата, провели вигідний обмін товарами — убили солдата.
Ситуація абсурдна і жахлива. І виходів із неї може бути лише два. Або визнати, що на тій стороні — наші, і тоді воювати нам ні з ким, а загибель 10 тисяч українських воїнів виявилася прикрим непорозумінням. Або, з обов’язковими економічними втратами, визнати, що на тій стороні — вороги. А торгувати з ворогом під час війни — злочин.
