Дякую коментаторам, котрі своїми дописами підкинули чергову тему. Вона стане своєрідним продовженням тієї, що була піднята в редакційній, надрукованій у минулому номері «ЕХО». Нагадаю, мова йшла про так званих простих людей і про створення в Україні своєрідного культу простоти, що, на мій погляд, є далеко не однозначним явищем.
Тобто, я вважаю, що тенденція до спрощення тверджень і поглядів є небезпечною і навіть згубною.
І от один із коментаторів вступив у заочну полеміку. Він, судячи з усього, є адептом культу простих людей. Чоловік (так мені здалося у всякому випадку) вважає їх однозначно кращими за людей складних. На його думку, прості люди є законослухняними і, швидше за все, не надто заможними. А погані «складні» розікрали фабрики і заводи та збагатилися при цьому. Звідси я роблю висновок, що, на думку коментатора, проста людина є бідною, а складна, навпаки, — багатою. Що ж, таке твердження є досить популярним. Та давайте подумаємо над деякими фактами.
Почнемо з законослухняності. Кожен із вас може звернутися до представників правоохоронних органів і попросити їх надати довідку про соціальний статус людей, які вчиняють правопорушення. Я — це зробив. Не став завантажувати роботою всі підрозділи місцевої поліції, а звернувся до тих, хто відповідає за безпеку на автошляхах. Конкретніше, попросив надати інформацію щодо того, якими транспортними засобами кермували громадяни, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння. Виявилося, що за останній місяць п’яними за кермо сідали в основному власники мопедів та ВАЗів. Попався порушник на «джипі» та на «Фольксваген Транспортері». Звідси — висновок, що сідати за кермо п’яним дозволяє собі зовсім небагата публіка. Так, мені можуть резонно зауважити, що власники дорогих автомобілів, потрапивши в аналогічну ситуацію, просто відкупляються або вирішують проблему, подзвонивши комусь із високопоставлених поліцейських чинів. Не буду заперечувати, що це — цілком можливо. Але ж… Але, думаю, ніхто не буде стверджувати, що скутеристам та власникам «Жигулів» працівники поліції насильно заливали горілку в горлянку і відправляли на дорогу. Якщо це так, то потрібно терміново писати статтю із назвою «Шок! Поліцейські споюють скутеристів».
Ще до тези про законослухняність «простих». От були в нашій сучасній історії такі два зловісні персонажі як Чикатило та Онопрієнко. Перший (садист, некрофіл, педофіл і канібал) убив, за різними даними, від 53 до 65 людей. У основному — маленьких дівчат і хлопчиків.
Другий — серійний убивця, котрий позбавив життя 52 людей.
Обоє — із звичайних сімей. Не мажори. Перший працював педагогом, другий був моряком і пожежним. Вони — прості чи складні? Із точки зору психіатрії, патологічно складні. За соціальним статусом, прості люди.
З іншого боку, ми можемо назвати прізвища Гітлера і ще десятків відомих усьому світові і дуже шанованих у певних колах людей, які особисто нікого не вбивали і навіть не кривдили. Та через їх діяльність загинули сотні мільйонів людей.
Узагалі ж, розрізняти «простих» і «складних» людей, керуючись їх багатством і соціальним положення, знову ж, є спрощенням. Це — податкова декларація а не прилад, який вимірює простоту.
Приміром, я особисто знаю кількох мільйонерів, можливо, й доларових. Практично всі вони — прості до примітивності. Уміють зв’язувати до купи кілька десятків слів і добре відчувають вигоду. І все. Цього цілком достатньо для заробляння грошей.
І, водночас, знаю, писав про неї в одній із редакційних, Олю Гуру. Живе вона у місті Малин Житомирської області. Має Оля абсолютно рядову професію, не може похвалитися ні будинком, ні автомобілем, ні депутатством. Тобто, із статусності немає нічого.
Оля займається йогою, пише вірші і пісні, грає на кельтській арфі. А ще кілька десятків років щодня ходить у ліс, поряд із багатоквартирним будинком, у якому живе, і збирає там сміття. Олю якось вирахували американці і дають їй десятки тисяч доларів на підтримання чистоти. Ці долари дають не готівкою, а контейнерами, пакетами, іншими речами, потрібними для забезпечення благоустрою. Міській раді, депутатам, багатіям не дають, а Олі — так. У Олі Гури надзвичайно складний і цікавий внутрішній світ. У моїх знайомих багатіїв, як і у багатьох бідняків, — світогляд рівня інфузорії-туфельки.
Доводилось неодноразово спілкуватись із людьми з вищих ешелонів влади. Говорив із тодішнім головою Верховної Ради Литвином, колишнім віце-прем’єром Безсмертним, бував на прес-конференціях Юлії Тимошенко, спілкувався з купою нардепів, колишніх і нинішніх. Як на мене, прості, нецікаві і нещасні люди. Займаються не своєю справою, дурячи цим і себе й інших. Єдине уміння і стратегія — отримати владу. Тобто, влада заради влади. Ну й — грошей чи марнославства. Банально, просто і нецікаво. Так, певні уміння для цього потрібні. Але до розряду складних їх не віднесеш.
А ось з десяток років тому довелося побувати разом із тодішніми спеціалістами Кобеляцької міськради Таїсією Протас і Мариною Коваленко на навчальному семінарі в Миргороді. Перед нами виступали лектори. Один із них вразив своєю ерудицією, комунікабельністю, рівнем мислення. Це був один із нечисленних випадків у житті, коли пощастило слухати людину і усвідомлювати, що її рівень у рази вищий від твого. Повірте, це — приємно спілкуватися з такими людьми. Після лекції я підійшов і запитав у чоловіка, хто він такий і звідки? Той відповів. На жаль, не можу назвати прізвища, вже забув. Чому ж тоді не забув про Тимошенко і Литвина? Ага, про них забудеш! Нагадують же щодня.
Та один момент розмови із лектором я запам’ятав на все життя. Чоловік розповів, що у свій час був депутатом Київської міськради. А було це десь перед Черновецьким. І констатував:
— Уже не буду. У мене немає грошей, щоб купити вибори.
Шкода. У чоловіка є все для того, щоб бути у владі: ерудиція, розум, уміння мислити стратегічно. Та немає однієї дуже простої речі — грошей. За допомогою якої купляють людей і приходять у владу, щоб заробити ще грошей. Це — просто чи складно? І які люди продаються: прості чи складні? А обдурити кого легше: просту чи складну людину?
І останній приклад. Складний. Є у світі три так звані світові релігії: християнство, буддизм та іслам. У всіх них є свої пророки. Щоправда, буддисти Будду пророком у звичному для українців сенсі не вважають. Та не про відмінність між авраамічними і дхармічними релігіями йдеться.
Згідно із історією релігій, Іісус був сином теслі, Будда — сином царя, Могомет — із впливового арабського клану. Але не з аристократів. Три релігії, три пророки, три різні соціальні положення. Що важливіше? Яка релігія є істинною? Та, де пророком є син простого чоловіка Іісус? Скажіть про це мусульманам.
Так, можливо, складність і простота людини не кількістю грошей чи посадою вимірюється? А здатністю до рефлексії, до мислення, до сумнівів у своїй правоті? А прості рішення далеко не завжди є правильними, а сьогоднішня перемога завтра може обернутися нищівною поразкою.
Ось такий складний простометр. Я писав про це, а не про гроші.
