Заходжу до центральної новосанжарської бібліотеки, щоб скористатися їхнім безкоштовним Інтернетом. Завдяки Білу Гейтсу та програмі «Бібліоміст» це може зробити будь-хто, у порядку живої черги, звичайно. Світ давно вже глобальний. Одні люди навчилися долати відстані і з’єднувати між собою материки. Інші придумали заборони та обмеження…
Доки відсилаю на редакційну пошту чергову порцію статей та фотографій, слухаю, як розмовляють два хлопця за сусідніми ком’ютерами. Один із них не може зайти до соціальної мережі «Вконтакті», інший радить пересісти за інший комп’ютер, який має браузер «Аміго». Нібито через нього вхід до цієї мережі не блокують. Кількома днями раніше один знайомий розповідав мені, як обійти блокування і зайти у «ВК» через телефон.
Нагадаю, якщо хтось іще не чув, Президент Петро Порошенко підписав закон, після якого на території України заблокували ряд російських Інтернет-ресурсів, зокрема — «Однокласники», «Вконтакті» та «Мейл.ру». В принципі, мене, як активного противника російської пропаганди в Україні, ця подія повинна б радувати. Але трапилося зворотнє: це блокування мене засмутило. Більше того, я вважаю такий підхід, м’яко кажучи, бездумним. Зараз поясню чому.
Блокування «Однокласників» не хвилює мене зовсім — я створив там аккаунт років десять тому, але відтоді практично не заходив у цю мережу. Блокування «Мейл.ру» зачепило трішки більше: колись я мав на цьому ресурсі поштову скриньку. Зараз вже перебрався на «Укр.нет». А от блокування «Вконтакті» позбавило мене (і, звісно, не лише мене) кількох важливих речей. Головна — комунікація з людьми. У «ВК» мав понад тисячу друзів. При цьому 99 відсотків з них — не з Росії, а з України. У «ВК» ми кілька років тому створили подію «Марш вишиванок у Нових Санжарах» і зуміли зібрати на патріотичний захід близько трьохсот людей. У «ВК» я кілька років тому створив спільноту «Нові Санжари. Міні-футбольний чемпіонат», яка об’єднувала більше чотирьохсот гравців та уболівальників з району. Через неї нам було максимально зручно комунікувати: ніяких зайвих дзвінків чи СМС. Написав пост у спільноті — і всі 400 чоловік його побачили через секунду. Більше того, улюбленою спільнотою у «ВК» у мене була «Ми — патріоти України». По пам’яті, вона налічувала десь близько 400 000 людей з України і не лише. Так-так, уявіть собі: патріотична українська спільнота у ворожій російській мережі, до якої тепер я (і не лише я) не зможу заходити.
Якщо блокування «Контакту» зрештою принесе нам перемогу спочатку в інформаційній, а потім і в реальній війні — я готовий буду змиритися із втратою певних зручних для мене можливостей. Але поки що, здається, сталося, як у відомому прислів’ї, коли разом із водою випадково вихлюпнули і дитину. Боротися з агресією Росії, у тому числі інформаційною, необхідно. Але водночас не варто забувати, що європейськість, до якої ми так прагнемо дорости, — це, насамперед, свобода вибору. А бездумні обмеження і заборони — шлях до Північної Кореї.
