До редакції звернувся житель Дрижиної Греблі колишній сільський голова Кирило Проскурня із проханням висвітлити ситуацію щодо стану справ у місцевій школі. Зокрема, його цікавило питання, що зробив депутат районної ради, теж мешканець Дрижиної Греблі, Валерій Дрига для збереження навчального закладу.
Не одразу, але дійшли руки і до висвітлення запропонованої Кирилом Проскурнею теми. У результаті вийшла стаття з дещо претензійною назвою «Сага про школу». Перед тим, як зв’язатися з депутатом райради Валерієм Дригою, відбулася розмова з начальником відділу освіти Наталією Коваль. Вона, у силу своїх службових обов’язків, найкраще знає ситуацію з кількістю учнів у всіх навчальних закладах району і, як наслідок, з їх подальшою долею.
Наталія Коваль була дещо здивована згадкою про роль Валерія Дриги у функціонуванні Дрижиногреблянської школи. Наталія Мефодіївна зазначила:
— А що міг Дрига зробити у цій ситуації? Він би не допоміг зберегти школу навіть вклавши у неї сотні тисяч гривень. Є прийняті на державному рівні документи, що регламентують функціонування навчальних закладів. І якщо в школі менше аніж 25 учнів, то існує два варіанти розвитку подій: або навчальний заклад понижується у статусі до першого ступеня, або його утримують за рахунок органів місцевого самоврядування. Оскільки ні у Дрижиній Греблі, ні у районному бюджеті немає достатньої суми коштів, щоб утримувати малокомплектну школу, то вона отримала статус першого ступеня. Це питання ми розглядали ще у минулому році перед першим вересня. Були зустрічі й розмови з батьками. Вони, потрібно віддати людям належне, із розумінням поставилися до ситуації. У результаті було прийняте рішення залишити у Дрижиній Греблі початкову школу. Зараз там чотири класи. Узагалі, судячи з документів, які ми отримуємо, та загальних настроїв у міністерських кабінетах, мова про припинення діяльності початкових шкіл не йде. Вони будуть продовжувати свою роботу, не дивлячись на те, що там навчаються по 7-10 учнів.
У той же час Наталія Коваль відзначила, що загальна демографічна ситуація в районі, як і по всій Україні, погіршується. А саме вона має вирішальний вплив на долю тієї чи іншої школи. Причому мова йде не лише про малесенькі сільські школи, а й про великі, зокрема, й міські. Там просто нікому вчитися. Якщо зараз у районі нарахували більше двох сотень випускників, то через три-чотири роки їх буде 110-120. Риторичне запитання: скільки ж тоді залишиться навчальних закладів 1-3 ступенів, тобто, повноцінних середніх шкіл?
Що вже тоді говорити про Дрижину Греблю, де на перше вересня 2017 року має бути сім учнів.
Наталія Коваль не озвучувала вголос невеселого припущення, але справа йде до того, що невдовзі у школу в Дрижиній Греблі не прийде жоден учень. Не надто весела ситуація і у Свічкаревому, Куст-Кущах, Дабинівці.
Валерій Дрига теж без проблем і застережень погодився розповісти про свою роль у долі Дрижиногреблянської школи. Він сказав:
— Я сам вчився у цій школі. І мені подобалося. А коли перейшов у Бутенківську, то жага до знань зникла. Тому я дуже хотів і хочу, аби школа була збережена. І я голосував проти її пониження у статусі. Це задокументовано у протоколі райради. Але давайте тепер говорити всю правду. Коли ми на засіданні депутатської фракції обговорювали питання про Дрижиногреблянську школу, колеги запитали мене про думку громади. Я зателефонував сільському голові. Вона розповіла, що немає жодної конструктивної ініціативи з боку педколективу. Навіть з приводу проведення ремонту. От і виходить, що вчителям воно не дуже потрібно, сільському голові — теж. Що зробить один Дрига? Допомогти фінансово — допоможу, проголосувати за підтримку школи у районній раді — зроблю. Але ж потрібно ще бажання батьків, вчителів, місцевої влади. А у мене склалося враження, що всі опустили руки. Ну й маємо, те, що маємо.
Закінчуючи думку Валерія Дриги, можна переробити заголовок статті на «Остання сага про школу».
