10 червня у районному Центрі культури і дозвілля відбулися другі громадські слухання щодо ухвалення рішення робочих груп з об’єднання територіальних громад селища і села Зачепилівка, з визначенням центру громади в Нових Санжарах. Як говорить спікер нашого парламенту Андрій Парубій з прийняттям «продавленого» рішення, «сталася знакова історична подія».
Цього разу новосанжарці ще менше пройнялися «знаковою» подією, як і запрошені на неї поважні районні посадовці. Чи то результат був для всіх очевидним, (мовляв, вирішать без нас і за нас), чи нинішнє ставлення до громад представників місцевої влади далося взнаки (якщо влада до нас так, то і ми до неї тим самим…). Відсутність запрошених на слухання народного депутата Андрія Реки, голови райдержадміністрації Сергія Бульбахи і голови районної ради Геннадія Супруна «з поважних причин» здивувала не тільки 31 особу в залі та депутатів селищної ради, а навіть президію. Звісно, така «активна» роль чиновників в об’єднанні громад і виконанні однойменного закону дуже схожа на відому байку Крилова про Лебедя, Рака та Щуку, які намагалися зрушити з місця одного воза.
З часу першого зібрання пройшло майже три місяці, коли в цьому ж РЦКД «гість» з Києва закликав майже сотню громадян і представників громад якнайшвидше «сідати до поїзда», щоб не опинитися в останньому вагоні. Та, судячи з результату, не всіх «пасажирів» зацікавили умови маршруту і «провідники вагонів», бо вони почали купувати білети в інші напрямки. Ще в березні на громадських слуханнях затвердили звернення до всіх розташованих у межах 20–30 кілометрів сільських рад і їх громад щодо спільного об’єднання з Новими Санжарами. Але процес, як кажуть, не пішов. Згодилась на пропозицію лише одна Зачепилівська громада, та й то, мабуть, лише тому, що вона вже давно пов’язана з Новими Санжарами не тільки територіально, а й полігоном твердих побутових відходів та сьогоднішнім спільним німецьким проектом.
Слухав я доповіді селищного голови Інни Коби та сільського голови Михайла Заріцького і чомусь згадував не такі давні часи й події. Про це й говорив і в своєму виступі. Було це два роки тому на одній із колегій РДА. Тоді голова райдержадміністрації Сергій Бульбаха під час обговорення адміністративно-територіальної реформи вніс пропозицію сільським головам вивчити думку сільських громад, провести сходки і сесії. Його слова сприйняли тоді майже як тиск влади, а руденківський голова Сергій Головко на це навіть заявив, що жодна людина цю реформу не схвалює і зустрічі в громаді він не проводив і не проводитиме. А наприкінці зробив ще й палку заяву: «Ви як хочете, так і робіть, а нас, сільських голів, у ці оборудки не втягуйте. Не треба нашими руками руйнувати наше село, а потім нас робити крайніми, якщо результат цієї реформи буде негативним» (цитата з газети «Світлиця» від 12 червня 2015 року). Голова районної ради Геннадій Супрун теж підтримав таку позицію, що нібито громади вводять в оману якимись непевними обіцянками, підмінами понять добровільності такого об’єднання. Варто було б зробити пілотний проект, а потім досвід впроваджувати на всій території. Його, як очільника районної організації ВО «Батьківщина», можна зрозуміти. Адже реформи можуть бути успішними тільки з його лідером, який (точніше, яка) і про ціну на газ уміє «домовлятися», і землю продавати може. От тільки не зрозуміло, якого пілотного проекту він чекав, якщо його депутати–однопартійці першими в районі сформували об’єднані громади в Драбинівці та Нехворощі й зараз чекають виборів? Чи Геннадій Супрун не знає, що в районі відбувається? Чи то, може, у Драбинівці і Нехворощі пішли проти лінії партії? Було б добре, аби голова райради публічно пояснив такі «нестиковочки». Та навряд він на це зважиться.
Шапки міняють блискавично
Думаю, всі освічені люди пам’ятають легендарного персонажа «Весілля в Малинівці», який мав різні шапки і блискавично їх міняв під час зміни влади. Наші місцеві керівники добре засвоїли заповіти відомого дідуся. Вище ви прочитали, що говорив Сергій Головко якихось два роки тому. Тепер же голова Руденківської громади — чи не найактивніший прихильник реформи і навіть вирішив схилити на свій бік інших своїх колег, щоб створити самостійне об’єднання громад з центром у Руденківці. Навіть лаври першості намагається відібрати в Нових Санжарах, за принципом «розділяй і владарюй». Так само вчиняють і інші сільські голови, котрі донедавна публічно переймались долею всього району, його збереженням, а сьогодні одноосібно і максимально дружно його подрібнюють. Виникає одне запитання до громад, які зараз стали на шлях об’єднання: чи можна довіряти таке об’єднання своїм керівникам і депутатам, які спочатку використовували вас перед виборами, приховували переваги і недоліки адмінреформи, а зараз раптом «прозріли»? Чому, коли не вдалося уникнути реформи, змінили позицію і риторику, стали загравати з громадами? Чи це не нагадує поведінку «владних князьків», які заради збереження свого крісла з ким завгодно готові об’єднатися і знайти пояснення своїм діям, якщо вони навіть на шкоду громаді? Сьогоднішня поведінка деяких сільських голів вражає до сміху. Їхні громади, які завжди мали невирішені проблеми, ледве кінці із кінцями зводили, а нині раптом стали економічно спроможними і можуть сформувати свій окремий центр. Малий Кобелячок, Лелюхівка, Кунцеве, Старі Санжари і Полузір’я… Навіть Великі Солонці виношують мрію про свою самостійність. Звідки з’явилася така самовпевненість? Можливо, головну роль відіграла довіра, яку маєте в громаді, і впевненість, що вас і надалі беззаперечно оберуть на черговий термін? Та спочатку необхідно все ж громаду спитати, а не її меншість на вуличках і в підворіттях, як роблять деякі керівники. Але все ж більше хвилює інша сторона медалі, про яку повинні думати і дбати громади, коли хочуть створити свій «колгосп» окремо. Якщо чиновники майже три роки поспіль вернули носа від реформи, отримували за це зарплату за рахунок своїх же виборців, не дали можливості вчасно отримати додаткові фінанси від держави, то хто і яку понесе відповідальність за такий саботаж? Можна було б зрозуміти будь-якого сільського голову, який би сказав:«Я був і є противником об’єднання громад. Оскільки цього не уникнути, я йду у відставку, щоб не брати в цьому участі».
Можна було б навіть поплескати у долоні за таку принциповість. Але ж цього не сталося. Раптово всі «прозріли» і стали прихильниками об’єднання. Так, люди мають право на помилку і можуть змінювати свою точку зору на ту чи іншу ситуацію. Можливо, такі метаморфози відбуваються і з сільськими головами Новосанжарщини. Можливо. Та чомусь згадую діда Щукаря. Люди відверто саботували реформу, одночасно отримуючи по 100–200 відсотків премії за інтенсивність роботи. А зараз кардинально змінили позицію. І не згадують про те, що своїми діями не дали можливості своїм громадам вчасно отримати від держави колосальну фінансову підтримку. Якої, швидше за все, вже не буде. А зарплата і премія залишаться. Таки 100–200 відсотків важливіші за принципи.
