Написати цю статтю вирішив після прочитання публікації у минулому номері «ЕХО». Дуже хотілося подискутувати з її автором віч-на-віч. Але, думаю, буде корисною і полеміка в газеті.
Не знаю, чи існує в реальному житті людина, яка підписалася Зінаїдою Тарасовою. Мені чомусь здається, що ні. Та, зрештою, це не так вже й принципово. Хоча хотілося, аби люди висловлювали свої погляди, не боячись і не ховаючись за псевдонімами чи вигаданими прізвищами. Я — не ховаюся.
Не буду приховувати, що не погоджуюся з тезами, висловленими Зінаїдою Тарасовою у статті під назвою «Автобус замість фейєрверку». І знаю, що таких, як я, — тисячі. Адже щодня ходжу по вулицях Кобеляк, говорю з людьми, чую, як вони відгукуються про діяльність нинішнього міського голови Олександра Копельця. Відгукуються схвально. А тепер перейдемо до суті.
Стаття, про яку йде мова, написана досить грамотно, можна сказати навіть професійно. Але занадто тенденційно. Скажімо, міському голові докоряють проблемами з автобусним сполученням між Кобеляками і Бутенками. Але кожен, хто розуміється на українському законодавстві, що регулює діяльність органів місцевого самоврядування, знає, що до компетенції міської ради і її голови не входить вирішення питань автобусного сполучення на території району, як не входить і вирішення питань щодо роботи лікарні. Більше того, якщо раптом міський голова надумає виділяти гроші на ці потреби, то ризикує підпасти під дію статті Кримінального кодексу України про нецільове використання бюджетних коштів. Можливо, цього комусь і хочеться, але так не буде.
Тепер щодо Дня міста. У газеті «Наше місто» №8 в статті «До відома платників податків» оприлюднена вся інформація про витрачені кошти. Наведу кілька цифр. Виконання міського бюджету за перший квартал поточного року склало 161 відсоток від плану, за другий квартал — 125 відсотків. За перше півріччя до міської казни надійшло на два з половиною мільйона гривень більше, аніж було заплановано. Сесія Кобеляцької міської ради своїм рішенням від 12 квітня 2017 року виділила на проведення Дня міста 100 тисяч гривень. Витрачено — 99 615. Якщо в Кобеляках проживають 10 тисяч жителів, то в розрахунку на кожного з них потрачено 10 гривень. А тепер давайте подумаємо, чи можна за десять гривень подивитися концерт і фейєрверк, покатати дітей на осликах і політати на повітряній кулі. Та ще й взяти участь у спортивних змаганнях і у відкритті чудового дитячого парку. І ви кажете, що це дорого? Ану, назвіть заклад чи захід, де такі розваги коштують дешевше.
Читаючи поради і докори на адресу міського голови, згадуєш грузинського поета 12 століття Шоту Руставелі «Каждый мнит себя стратегом, видя бой со стороны».
Зацікавила мене й теза про те, що ми зараз живемо в ненайкращі часи. Таке враження, що думка ця сформована переглядами російського телебачення. Ми живемо у складні, але прекрасні часи. Про це мріяли і боролися мільйони українців, за це вони гинули у царських тюрмах і радянських концтаборах. Народжується держава Україна. Цей процес іде важко, інколи навіть трагічно. Але ми, на жаль, ще не всі пройшли той Рубікон, коли перед Росією стояли в позі «чєго ізволітє». Усе більше політологів та політичних експертів вважають, що Україні вже начхати на плани та розрахунки Путіна, якими б кровожерливими вони не були.
Так, ми зараз стоїмо перед європейськими дверима і нас, як гостинні господарі, прохають лише про одне, щоб ми прибрали зі своїх ніг весь той бруд, що століттями на них налипав. А хтось ще хвилюється, як доїхати до найближчої залізничної станції у Бутенках і пред’являє претензії міському голові.
І чомусь не всі згадують, що саме завдяки його ініціативі, розумінню членів виконкому, підтримці депутатського корпусу у місті побудували чудовий дитячий парк. Дітки там гуляють дотемна, тому що просто не хочуть йти звідти.
А я пам’ятаю інший парк, куди ходив гуляти з онуком. І спостерігав там пару молодих мам із дитячими колясками та пивом, прив’язану до дерева козу і заіржавілу гірку, по якій малечі було страшно спускатися. А зараз у Кобеляки приїжджають навіть із віддалених сіл району, щоб полюбуватися на цю красу.
А все це стало можливим через те, що очільник міста дивиться у майбутнє. І не просто дивиться, а й будує його. Хочеться, щоб всі зрозуміли, що Олександр Копелець вкладає кошти не у фонтан, гойдалки і паркові лавочки, а в душі тієї малечі, для якої межею мрій буде не станція у Бутенках, а Варшава, Рим, Париж і Лондон, де вони будуть навчатися і відпочивати. Бо він, як ніхто, розуміє, що це вони, наші діти, які виросли в красі, зможуть побудувати квітучу Україну. Це вони прийдуть на зміну сучасним президентам, депутатам і міністрам. І шкодувати на це кошти не можна. Так що, давайте не шукати вигадані недоліки, а дивитися у майбутнє. І будувати його разом.
