У давнину, коли боги були не такими добрими та всепробачаючими, їм час від часу доводилося приносити жертви. Плем’я клало на жертовний камінь вівцю, а натомість прохало у богів заступництва, перемоги у битві чи просто доброго урожаю. У нашій переважно християнській країні від язичницьких традицій жертвоприношення вже майже відійшли. Але не остаточно.
Приміром, у Верховній Раді в останні дні роботи перед відпусткою таки принесли в жертву кількох овечок, чи то пак, депутатів, знявши із них недоторканість. При цьому більшість далеко не безгрішних овечок верховної отари під час голосування думала приблизно так: «Краще принесемо у жертву цих кількох овець, аніж завтра жереб випаде на мене!»
Звичайно, ви можете розкритикувати автора, сказавши, що пани Поляков, Довгий, Розенблат, а тим більше — Добкін, зовсім не схожі на овечок. Утім, це ж лише алегорія, не більше.
Так от, після ритуального жертвоприношення, яке мало б на деякий час заспокоїти верховного бога — Генеральну прокуратуру, меншеньких божків — Національне антикорупційне бюро та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, та чи то бога, чи то не бога — суспільство, верховні овечки роз’їхались гріти вовну до округів. Закордонних, переважно. Із заспокійливою думкою в голові, що свій ліміт принесених у жертву овець ця рада вже вичерпала.
А тут уже можна відійти від овечих алегорій і поговорити простою і зрозумілою мовою. На думку автора, глобальний процес зняття недоторканості з нардепів та притягнення їх до відповідальності перед законом липневим «жертвоприношенням» лише розпочався. Поясню, з чого роблю такі висновки. Допоки в Україні лише створювали нові антикорупційні органи, Верховна Рада з більшою чи меншою охотою голосувала за всі оті «пакети антикорупційних законів», «поглиблення боротьби з корупцією» та «прозорість представників влади». Тому що до пори до часу все це було порожніми словами. Потрібно було лише показати бурхливу діяльність перед закордонними партнерами та зробити кілька реверансів у сторону суспільства, яке від часу Майдану то енергійно, то кволо вимагає боротьби з корупцією. А потім новостворені органи запрацювали. Плюс генеральній прокуратурі потрібно було хоч щось видати «на гора». І Верховній Раді довелося принести у жертву кількох овечок. Пожертвувати кількома, щоб врятувати всю отару.
Зняття недоторканості відбулося вперше цього року, але, схоже, не востаннє. Адже і НАБУ, і САП, і Генеральна прокуратура збиратимуть компромат на високопосадовців і надалі. Зрозуміло — не на усіх одразу. Так само зрозуміло, що серед «верховних овечок» будуть «священні корови», яких ні в якому разі не чіпатимуть до останнього. Але, здається мені, не встигне охолонути жертовний камінь, як восени до Верховної Ради прийдуть по нову партію овечок. А потім — ще по одну. А потім процес набуде лавиноподібного розвитку і влада повністю втратить над ним контроль. І так — до того часу, доки арешт депутата чи високопосадовця за корупційний чи кримінальний злочин стане для нас, українців, звичайною справою. Напевно, саме того ж дня Верховна Рада перестане бути привабливою для різних баранів та овець. Тоді й потреба у язичницьких жертвоприношеннях відпаде сама собою.
