Отримавши листа, автор якого досить гостро критикує роботу лебединського сільського голови, редакція надала змогу висловитися і самому посадовцю. Він вважає, що претензії, котрі йому пред’являють, є безпідставними, а автор листа користується недостовірною інформацією.
Ми повідомили Сергія Пилипенка про те, що опублікуємо листа, якого до редакції приніс житель села Гарбузівки Олександр Старостенко. І запропонували в порядку змагальності відповісти на претензії, які висловлює автор.
Сільський голова погодився. Сергій Пилипенко приїхав до редакції «ЕХО» і висловив свою позицію. Ось, що він розповів.
— Мені, як посадовцю, потрібно бути завжди готовим до критики. До цього зобов’язують і посада, і закон. Тому я не маю нічого проти того, що один із жителів Гарбузівки вирішив на сторінках газети висловити свої претензії до деяких аспектів моєї роботи. Це — нормально і цивілізовано.
Та, на мою думку, будь-яка критика має бути аргументованою, тобто, ґрунтуватися на достовірних фактах або офіційних документах. Якщо ж немає ні фактів, ні документів, то це не критика, а критиканство, можливо, навіть спроба звести якісь особисті рахунки. У цьому листі, із яким мені довелося ознайомитися, немає ні фактів, ні документів. Так, у нас в Сухому є баня, яка нікому й до сьогодні не продана, є в Перегонівці об’єкти нерухомості, якими користуються фермери і приватні підприємці. Є й люди, котрі з різних причин не отримали всі ті земельні ділянки, на які мають право по закону. Це — достовірна інформація. А ось усе інше, що пише автор листа, основане на його особистих припущеннях і фантазіях. Не буду переходити на особистості й висловлювати власні припущення з приводу того, навіщо йому все це потрібно. Краще перейду до суті, наводячи факти, які можна перевірити. До речі, сам автор листа теж має змогу це зробити. В Україні діє чудовий закон «Про доступ до публічної інформації». Користуючись ним, кожен може вимагати від посадовців інформацію, пов’язану з бюджетними коштами. Кожен може прийти у сільраду і особисто ознайомитися з рішеннями, прийнятими депутатами, виконкомом і сільським головою. От, зробивши все це і знайшовши порушення, можна було б і статтю критичну написати. А зараз виходить багато галасу з нічого.
Сільрада надає вільні земельні ділянки
Тепер щодо землі, яку нібито не може отримати автор листа.
Я почав працювати сільським головою з 2010 року. На той момент усі землі колишнього колгоспу вже були розпайовані. Рішення про це приймалися на початку 2000‑их. Як проходив процес, скільки землі і кому надавали, я, природно, знати не міг.
Але знав інше. Знав, що бюджет тоді ще Кіровської сільради становить 400 тисяч гривень і що цих коштів катастрофічно не вистачає для забезпечення всіх потреб громади. Більше того, грошей інколи навіть на зарплату працівникам сільради не вистачало, доводилося навіть кредит брати, щоб людям заплатити.
Де брати гроші? У нашій сільській місцевості джерело наповнення бюджету одне — земля, точніше, плата за неї. Почали наводити порядки у питанні сплати за землю. Зокрема, провели інвентаризацію і роз’яснювальну роботу з землекористувачами. Зараз платять усі. Бюджет сільради зріз до 900 тисяч. Паралельно я всіх землекористувачів закликав приватизовувати свої земельні ділянки.
Крім того, я поставив перед собою завдання забезпечити земельними ділянками працівників соціальної сфери. Мова йде, передусім, про педагогів. Вони отримали ділянки площею до двох гектарів. На сьогодні лише дві людини залишаються без землі, але думаю, що і це питання вирішимо. Чому дали землю педагогам? Вони працюють у селі, вчать наших дітей і, вважаю, мають право на підтримку з боку сільради. Якщо вчителі отримають із тих двох гектарів якийсь додатковий прибуток, то це — прекрасно.
Із 2014 року почали давати земельні ділянки учасникам АТО. Ми, між іншим, були першими в цьому питанні. Допомогли нашим хлопцям отримати землю і за межами населеного пункту, хоча це й не прерогатива сільради.
Сам автор, згідно з даними погосподарської книги, отримав земельну ділянку площею 0,85 га ще в 1998 році. Чому він її до сьогоднішнього дня не приватизував, я не знаю. Але землею чи він особисто, чи хтось інший користується. І за неї потрібно платити податок. Оце і все.
Користуйтеся достовірною інформацією
Тепер щодо інших претензій, висловлених автором. Наголошую, і мої слова кожен може перевірити, що в селах Перегонівка і Гарбузівка за часи мого керівництва сільрадою продана одна-єдина земельна ділянка. Це — земля під магазином у Гарбузівці. Усі фермери і підприємці, які користуються приміщеннями колишніх колгоспних ферм, тракторної бригади, узяли їх в оренду. Так, люди б їх із задоволенням викупили. Та проблема тягнеться ще з часів розпаювання колгоспу. Правовий статус тих будівель і землі під ними невизначений і це не дає можливості їх купити.
Далі. Двадцять гектарів, котрі сільрада нещодавно нібито надала якомусь дядькові з Кобеляк. Якому дядькові? Немає такого дядька в природі по тій простій причині, що не було в нас ділянки площею 20 гектарів. Так, кілька років тому один із мешканців району отримав як фермер землю. Але не двадцять, а тридцять гектарів. І землю ту, як і велить закон, чоловік отримував не через сільську раду, а через Держгеокадастр. Ну не розпоряджаємося ми землями за межами населених пунктів. Так, це погано. Але ж не можна сільрадам за це претензії пред’являти. До речі. Чоловік, який отримав оті 30 гектарів, оформив на них усі необхідні документи і платить у сільський бюджет 120 тисяч гривень щороку.
Отже, на закінчення. Критикуйте посадовців, але користуйтесь при цьому достовірною інформацією.
Від редакції: проблема пошуку вільних земельних ділянок є актуальною не лише для жителів Лебединської сільради. Практично завжди посадовці пропонують заявникам самостійно шукати землю. А це — дуже важко. Для цього, для пошуку, створена й існує публічна кадастрова карта. Але в цього інструменту пошуку землі є дуже багато недоліків. Зокрема, у нього не внесена інформація про землю, що перебуває на стадії оформлення документів. Як вирішувати таку проблему, спробуємо дізнатися у фахівців і розповісти в одному з наступних номерів.
