Підприємець із Нових Санжар піднявся на гору висотою п’ять кілометрів.
Розминка у Карпатах
Власник пабу «Солод» Віталій Зімовець віднедавна почав захоплюватися не лише футболом, але й горами. Взимку разом із друзями з’їздив до Болгарії, щоб покататися на лижах. І запалився ідеєю гірського сходження.
— І до того були плани піднятися на якусь відому вершину. Приміром, говорили з друзями про Ельбрус, але розмови були на рівні: «Як думаєш, важко, не важко підніматися?» Ні спорядження, ні підготовки, ні взагалі розуміння, як це: піднятися на таку висоту?
Аби випробувати сили, Віталій вирішив спробувати здійснити підйом на меншу висоту. Для своєрідної розминки вибрав гору Смотрич у Карпатах. Її висота — 1898 метрів. Із групи, яка зголосилася піднятися на вершину Смотрича, дійшли не всі. Хтось банально взув не ті ботинки, а комусь просто не вистачило сил. Віталій із друзями завершили сходження, на яке з підйомом і спуском витратили близько 10 годин.
— З одного боку — ми отримали досвід сходження. З іншого — якихось особливих відчуттів на самій вершині не було. Нас лякали, що буде погано, що відчуємо перепад тиску. Проте не відчули нічого.
Тому після першого сходження у друзів залишилося певне відчуття незавершеності. І через три тижні Віталій Зімовець разом із двома знайомими вирішив самостійно піднятися на гору Піп Іван (висота 2022 метри).
І це сходження завершилося вдало. Щоб дійти до вершини, мандрівники витратили дванадцять годин часу та подолали маршрут у понад 30 кілометрів. На вершині гори бачили обсерваторію, яку збудували поляки у 30‑х роках минулого століття.
До вершини — через льодовик
Після двох успішних сходжень у Карпатах Віталій із друзями вже серйозно почав планувати поїздку та підйом на Ельбрус — найвищу вершину Кавказького хребта, висота якої складає 5642 метри. І в середині липня через Росію вирушили до Кавказьких гір, де 16‑го липня почали сходження.
Уже після знайомства з гідом початкуючі альпіністи зрозуміли, що більшість з привезеного одягу та спорядження не підходить для сходження. Тому у спеціальних центрах прокату спішно орендували те, чого не вистачало. Особливо важливим був одяг. Точніше, матеріал, із якого він був виготовлений, та кількість шарів, які потрібно було одягати на себе, залежно від погоди.
— Підніматися ми могли розпочати у шортах та сандаліях, — розповідає Віталій про початок сходження на Ельбрус, — потім доводилося одягати светри, штормівки, а на значній висоті знадобився і теплий пуховик.
Підйом до вершини відбувається у кілька етапів. Група підіймається на певну висоту, проводить там день, акліматизується і потім вирушає вище. За перший день мандрівники піднялися з 1800 до 3000 метрів. На цій висоті, до речі, знаходиться діюча українська обсерваторія. Наступного дня просування було значно меншим — група піднялася лише до 3600–3800. Більшість доби мандрівники відпочивали. А вже наступного дня гід повів їх на льодовик. Там вони кілька годин вчилися тримати в руках льодоруб.
— Насправді, льодорубами у горах користуються лише досвідчені альпіністи. Більшість із нас користувалися звичайними палицями. Але інструктаж все одно провели — як ти повинен зачепитися льодорубом, якщо почнеш падати з льодовика. До речі, льодовик, який знаходиться під вершиною, жартома називають трупозбірником. Тріщини у льоду сягають 50–100 метрів. Вибратися звідтіля — шансів ніяких.
100 метрів пекла до вершини
За кілька днів втомливих переходів альпіністи максимально наблизились до вершини. На шляху до неї вони зупинялися у штормовому таборі на висоті 4100 метрів, а потім — на скелі Пастухова висотою 4900. І ось тут Віталій вперше відчув, що не має чим дихати. Від швидкого темпу підйому він збив собі дихання, а кисню у повітрі не вистачало. Цього дня Віталію разом із кількома іншими мандрівниками дозволили піднятися на висоту 5100. Тут три роки тому застряг всюдихід-ратрак і так і стоїть до цього дня, чекають, доки трохи відтане.
Фінальний підйом до вершини Ельбрусу альпіністи розпочали опівночі наступного дня. Кілька годин довелося чекати, доки вщухне вітер. Якби погода не налагодилася, то групі довелося б повернутися назад, так і не підкоривши гору. Утім о 2-ій годині альпіністи таки продовжили сходження. У декого з групи вже перед самою вершиною почали здавати сили.
— Тепер у вас будуть сто метрів пекла — попередив наш гід. І справді, кожні сто кроків ми відраховували про себе, потім зупинялися на хвилину, щоб передихнути. І повільно рухалися далі. У цей момент вже ніхто не кричав «Давайте йти швидше, давайте збільшимо темп», — сміється, пригадуючи, Віталій.
Після важкого фінішного ривка група таки вийшла на західну вершину Ельбрусу, яка знаходиться на висоті 5642 метри. Кожен, звичайно, зробив на горі фото на згадку, а Віталій розгорнув прапор пабу «Солод», який бере у кожну мандрівку.
Гід дозволив альпіністам пробути на вершині… лише 10 хвилин. Чим менший час перебування на такій висоті, тим меншими будуть наслідки так званої «гірської хвороби». А її симптоми незабаром відчули на собі два учасники підйому. Уже під час спуску один із них періодично майже втрачав свідомість, а інший взагалі не міг іти. До підніжжя гори його спустили на снігоходові.
Далі — Альпи чи Гімалаї?
Після сходження на Ельбрус Віталій Зімовець планує продовжити підкорення вершин. Щоправда, поки що не визначився, на яку гору буде наступне сходження.
— Хотілося б у Альпи, хоча найвища гора Монблан нижча за Ельбрус — 4808 метрів. Якщо говорити про Памір, то там уже серйозні висоти: гора Конкур — 7649 метрів, Пік Леніна — 7134 метри. Хотілося б, звичайно, піднятися у Гімалаї. Але це вже зовсім інший рівень і фінансово, і щодо спорядження.
Нагадаємо, вершина Гімалаїв гора Джомолунгма є найвищою у світі. Її висота складає 8848 метрів.
