Цими борошняними виробами запасались кобеляцькі рукоборці для поїздки на світові змагання.
На черговому чемпіонаті світу з армреслінгу, який із 2 по 11 вересня проходив в Угорщині, наші спортсмени показали достойні результати. Про все, що відбувалось на змаганнях та поза ними, тижневику розповів тренер рукоборців Артем Письмак.
Не встигаємо відновлюватись між чемпіонатами
— Усього на змаганнях збірну Полтавщини представляли 15 спортсменів: десять із Кобеляк, включаючи мене, троє з Полтави і по одному з Козельщини і Кременчука. Ми наполегливо готувались протягом усього літа. Усі, кого я планував везти на чемпіонат світу, не пропускали занять і виконували мої вказівки. Насправді, трьох місяців усім спортсменам не вистачило, аби відновитись після європейських змагань. Дехто травмувався ще раніше, на чемпіонаті України. Тренування — тренуваннями, а все впирається в загальну підготовку. Лікуються спортсмени лише мазями і перервою в тренуваннях. Одного бажання не достатньо для перемоги. Потрібен цілий комплекс, до якого ще входять медичний супровід, фінансове забезпечення і харчування. Ми з цього ланцюга маємо лише бажання і тренування. На такому рівні, коли за нагороди борються кращі спортсмени від своїх країн, цих якостей замало. Мої ж вихованці навіть вітамінний комплекс у повній мірі не отримують. Через брак коштів ми не можемо магнітно-резонансну томографію кожному учаснику зробили. Тому розраховуємо лише на генетику і морально-вольові якості спортсмена.
Рівень турніру щорічно зростає
— Всесвітня федерація на високому рівні організувала і провела змагання. На них виступили найсильніші армреслери з 55 країн світу. Нашу команду вже добре запам’ятали і організатори, і суперники. До речі, підготовка деяких збірних просто вражає.Особливо хочу відмітити казахів. У більшості випадків саме ці спортсмени «вибивали» нас із боротьби за медалі. Вони показували високі результати. Ця збірна тренується, як я говорив, у повному комплексі. Та все ж ми також досить вдало виступили. Особливо плідна робота влітку допомогла у виступах Руслані Кулик, яка здобула два «золота» серед юніорів, Марині Шуліці — дві срібні нагороди серед молоді до 21 року. Хотілося б більшого від Яни Назарько. Вона стала третьою на праву руку. Та я знаю, що Яна зможе здобути головну нагороду. Потрібно лише готуватись. Хоча і не потрапили в призери, але порадували своїми виступами Ліна і Люда Деменки, Леся Варич, Аня Зіоменко, Роман Мантика і Марина Левченко. Вони достойно боролись, відчули суперників, побачили їх слабкі й сильні сторони. Цей досвід знадобиться їм у чергових змаганнях, щоб підняти над головою прапор своєї країни. Також «бронзу» на ліву руку серед юніорів здобув полтавець Денис Матяш, а «золото» серед ветеранів завоювала полтавчанка Лілія Занько.
Були у нас, звичайно, і мікропомилки. Над їх усуненням ми активно працюватимемо.
Сала не брали, бо замовляли квитки без багажу
— Як і кожного року, доводиться економити і рахувати кошти, щоб повезти спортсменів на чемпіонати. Квитки на літак я придбав ще влітку. Використовували бюджетні авіакомпанії і замовляли частину квитків без багажу. Тому з собою везли лише речі. Ще кожен брав по 20 пачок вермішелі швидкого приготування. Такою на світових змаганнях була наша «медична підтримка». Цього разу обійшлись без сала. Щоправда, придбали його вже в Будапешті. Усі спортсмени нормально харчувались і ніхто голодним не ходив.
Хитрували і з проживанням. Навіть ледве не отримали за це штраф. Але по-іншому зібраних коштів просто могло б не вистачити.
Перед змаганнями присвятили день знайомству зі столицею Угорщини. Будапешт — це місто мостів і пам’ятників культури. Тому екскурсією всі були задоволені, трішки забули про свої хвилювання перед виступами. Це такий педагогічний прийом.
Про досягнення і спонсорів
— Армреслінг активно розвивається у всьому світі. І тренери шукають для своїх команд здібних спортсменів. Навіть в України мої колеги не хочуть вчити новачків. Вони готові працювати з армреслерами, які вже досягли певних результатів. Пропозиції щодо виступів за збірні інших країн надходили Марині Шуліці. Тренери українських вузів цікавились сестрами Деменко й іншими кобелячанами. Днями Руслана Кулик поїхала на навчання до Словаччини. Тепер вона — студентка і виступатиме за свій навчальний заклад, а згодом — за Словаччину.
Наша поїздка стала можливою завдяки фінансовій підтримці агрофірм «Добробут» і «Аршиця», сільськогосподарських підприємств «Колос», «Бережнівське», «Радянське», фермерських господарств «Віват-2011», «Дар-Ю», «Відродження», «Червоні Квіти», «Анкор», «Кристал», «Ліс», «Шанс», «Вектор-Агро», товариства «Світоч», Кобеляцької міської ради, Підгорянської сільради, облспортуправління та спорттовариства «Колос».
