Тема редакційної народилася вже давно. Але остаточно сформулювати в голові основні тези допомогли два масові заходи, які відбулись у листопаді в Нових Санжарах. Перший — відзначення Дня гідності та свободи, другий — День вшанування пам’яті жертв голодоморів.
Що спільне в організації цих заходів? І в першому, і в другому випадку головними дійовими особами стали бюджетники та учні. Написав би «зігнані», але так буде не зовсім коректно. Краще — «зібрані» на ці заходи. При цьому автору видається, що, як і п’ять, і десять, і двадцять, і сорок років тому, ніхто бюджетників та учнів не запитує: «А ви хочете брати участь у такому заході? Він вам справді цікавий і важливий?» Головне — зібрати масовку. І показати потрібну емоцію: чи то гордість за відстояний європейський вибір, чи то сум за знищеними мільйонами співвітчизників. Але чи бувають справжніми гордість і сум із примусу?
Автор замислювався про це ще років десять тому, під час відзначення Дня Перемоги, 9‑го травня. А що, якби нікого насильно не зганяти до пам’ятника Слави у цей день?! Провести такий собі чистий експеримент. Цікаво було б, а скільки людей прийшло б відзначити річницю перемоги у тій війні? Десять, двадцять? Чи, може, їх було б усього кілька чоловік? Але ті, хто прийшли б, мали б справжні емоції, дійсно згадували б своїх рідних чи близьких, які воювали на фронтах і наближали ту перемогу.
Те ж саме — із Днем гідності та свободи. Навіщо ви зганяєте людей, для частини яких цей день взагалі нічого не означає? Хай прийдуть до пам’ятника Небесній сотні три чи п’ять чоловік, які по-справжньому поділяють такі цінності. Їх буде небагато, але це буде по-чесному. Хіба не так?
Про День пам’яті жертв голодомору. Протягом року демонструйте фільми, показуйте документи, наводьте розповіді очевидців цієї страшної трагедії, цього справжнього геноциду українського народу. І тоді чекайте, що у день вшанування жертв голодоморів учень (чи дорослий) захоче ДОБРОВІЛЬНО прийти до пам’ятника на спільну молитву чи просто запалить свічку на вікні у себе вдома.
Так, на заходах, які відвідають п’ять-десять чоловік, не вдасться зробити красивих масових фото. Але емоції будуть справжніми. І головне — у вільній країні вільні люди матимуть вільний вибір. Адже свобода і гідність полягають саме у цьому, правда ж?
