Ми не успадковуємо землю від своїх батьків, ми позичаємо її у своїх дітей
(Невідомий автор)
У попередній частині своєї статті я обіцяв розповісти про інвентаризацію земель, аргументувати необхідність її проведення. Крім того, анонсував, що ми поговоримо, де взяти кошти на цей захід, як забезпечити відповідними земельними наділами учасників АТО та сільську молодь і як заробляти на одному гектарі мінімум сто тисяч гривень.
Почнемо з інвентаризації. Це розроблена документація з встановлення місця розташування земельних ділянок, їхніх меж та розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються або використовуються не за цільовим призначенням чи без належного законодавчого оформлення прав власності або оренди.
Замовником інвентаризації земель може бути лише власник або юридична особа, якій передано право на управління землями колективної власності. У нашому випадку це може бути неприбуткова громадська організація. Найцікавіше і найважливіше те, що розроблену документацію буде затверджувати не чиновник у Полтаві чи Києві, а власник землі. При цьому під час проведення інвентаризації будуть виявлені розорані сінокоси і пасовища, ділянки під садками чи землі консервації. Розумію, що ті, хто нелегально розорав такі земельні ділянки, будуть незадоволені моїми публікаціями. Але я прагну заспокоїти й цих місцевих фермерів та підприємців і закликати їх до взаємопорозуміння. Адже провести інвентаризацію швидко і якісно можна лише з їх допомогою. Профінансувати цю роботу зможуть лише вони. І на це є три причини.
Причина перша. Саме у фермерів та підприємців є кошти для оплати виготовлення документації. Зробити це можна за рахунок майбутньої орендної плати.
Причина друга. Саме місцеві фермери і орендарі мають бути зацікавлені у тому, щоб орендувати земельні ділянки на повністю законних підставах. Це дасть змогу спати і працювати спокійно, не думаючи про те, що завтра землю заберуть, а, можливо, і звинуватять у самозахопленні.
Причина третя. Інвентаризація дає змогу землі консервації, частину сінокосів і пасовищ, та, де є в цьому необхідність, перевести в ріллю чи землі садівництва. І, знову ж, саме місцеві аграрії можуть стати активними учасниками цього процесу.
Усе сказане вище в разі його втілення в реальне життя дає змогу додатково отримати в районі до 10 тисяч гектарів рільних земель, які візьмуть в оренду передусім місцеві аграрії. І, що головне, — зроблять це на абсолютно законних підставах.
Також існує проблема легалізації земель під господарськими дворами.
Землі для учасників АТО є. І — з запасом
Тепер щодо земель для учасників АТО. Коли я чую, що для них не вистачає земельних ділянок, то мені стає смішно. Я не знаю точної кількості безземельних учасників АТО, які живуть у Кобеляцькому районі, але чітко усвідомлюю, що 30 тисяч гектарів фактично вільної землі вистачить, аби надати по 2 гектари не лише їм. Ще й резерв, як для атовців, так і для інших категорій населення, залишиться.
Це ж стосується і землі для молоді. Давайте міркувати логічно. Кількість сільського населення в Кобеляцькому районі, у порівнянні з часами, коли проводили розпаювання, різко зменшилася. Усі ми знаємо, що в останні роки смертність значно перевищує народжуваність. Можна припустити, що зараз в живих залишаються близько 60 відсотків тих людей, котрі були внесені у списки на розпаювання.
Але ж у селах живе і молодь. Це ті люди, які хочуть і можуть працювати на землі. На землі, якої для них сьогодні немає. Саме ця молодь є дітьми і внуками тих колгоспників, які мали право на землю колективної власності, але, не зі своєї вини, не змогли ним скористатися. От тут і має бути відновлена справедливість. Безземельні діти і онуки мають отримати землю своїх батьків і дідів.
Тому мені вже навіть не смішно, а гидко чути слова чиновників різного рівня, що ділянок по 1-2 гектари для молоді в селах немає. Вона, ця земля, є. І навіть із надлишком. Потрібно лише трішки піднатужитися і легалізувати її.
100 тисяч з гектара — реально
А тепер щодо можливості отримувати з одного гектара прибутки в сумі сто тисяч гривень і більше. У більшості жителів нашої місцевості в свідомості закладений стійкий стереотип про те, що на землі можна вирощувати зернові, соняшник, сою і кукурудзу. Ну, можливо, ще гарбузи та картоплю. Якщо хтось займається на своїй земельній ділянці іншим видом бізнесу, то на нього дивляться, як на дивака. Люди просто не замислюються над тим, що набагато вищі прибутки можна отримувати, займаючись садівництвом чи ягідництвом. Великі перспективи існують і у вирощуванні горіхів. На останньому зупинюся трішки детальніше.
З точки зору земельного законодавства, горіхи можна висаджувати на земельних ділянках для садівництва або на землях особистого селянського господарства. Земельні паї використовувати для цього заборонено. Та й не раціонально висаджувати дерева, що ростуть дуже довго, на ріллі. Садити горіхи на орендованій землі — значить вирощувати їх для когось, а не для себе. Ось тут і потрібно звернути увагу на сінокоси і пасовища, які нерідко заростають бур’янами і чагарниками. Важливо й те, що під горіхові сади можна відводити і крутосхили, малопридатні для традиційного землеробства. Але для цього потрібно дві речі.
По-перше, при проведенні інвентаризації, враховуючи довгострокову перспективу, необхідно певну і досить значну кількість землі перевести у розряд призначених для садівництва.
Друга важлива річ. Це — із розряду психології. Необхідно чітко усвідомлювати, що закладені вами горіхові сади принесуть користь вже не вам, а дітям і онукам.
Так що, думайте, рахуйте, а головне — дійте.
