До кінця 2017 року залишається якихось три тижні. І тому вже можна підводити деякі підсумки. Зокрема, спробувати проаналізувати, хто ж із місцевих політиків досяг найвагоміших успіхів у році, що минає.
У Кобеляцькому районі другий рік поспіль найвагоміші події відбуваються на території вже колишніх Бутенківської та Дрижиногреблянської сільських рад. Безумовно, представники інших регіонів можуть дещо образитися за таку оцінку, адже у них життя теж не завмерло і якісь події мають місце. Але ж… У тих подій є різна значимість.
Пригадаємо, що у минулому році Бутенки «рулили» через те, що саме у них була створена перша на території Кобеляцького району об’єднана громада. І це при тому, що на початковому етапі її існування взагалі не було передбачене. Бутенки мали приєднати до Кобеляк чи Біликів. Та завдяки настирливості й цілеспрямованості саме бутенківського сільського голови Миколи Скрильника, на рівні держави були прийняті нові рішення і потенційна громада отримала добро на існування. Це — об’єктивний факт, який ніхто не може заперечити. Саме тому в 2016 році редакція «ЕХО» і назвала Миколу Скрильника політиком року. У нашому провінційному вимірі звичайно ж. Це не всім сподобалося. Але хто зробив більше?
Минув рік. І знову саме Скрильник претендує на звання «Політик року-2017». Адже у новоствореній громаді пройшли вибори. І виграв їх Микола Володимирович. Причому виграв досить впевнено і в умовах серйозної конкурентної боротьби, нав’язаної Павлом Гунжелем та його командою.
Відтепер Бутенківська громада має рівні права з усім Кобеляцьким районом. Перефразовуючи вислів нашого легендарного земляка Миколи Касьяна, можна говорити, що «Кобеляки їм до ср..ки, у них столиця — Бутенки».
І, теоретично, у 2018 році Бутенківська громада може отримати додатковий поштовх для розвитку. А в стратегічній перспективі може стати найпотужнішою громадою на території колишнього Кобеляцького району. Адже, якщо плани держави стануть реальністю, то через кілька років автомагістраль Дніпро — Решетилівка обійде теперішній райцентр. А в Бутенках вона залишиться. Додайте сюди ще й залізницю, близькість до Полтави і Кременчука, достатню кількість земельних ділянок для започаткування нового бізнесу і прогноз про те, що Бутенки стануть потужнішими за Кобеляки, Уже не видасться надто фантасмагоричним. Сюди можна додати ще й фактор наявності потужної опозиції до діючої влади. У Бутенках вона є в особі Павла Гунжеля та його однодумців. У Кобеляках, як у якомусь заштатному селі, опозиція практично відсутня. А там, де немає боротьби, немає й розвитку. Не я придумав — діалектика.
Друге-третє місця в номінації «Політик року», на думку редакції, ділять кобеляцький міський голова Олександр Копелець та вже колишній громадський діяч Павло Гунжель. Павло Олександрович може не погодитися з визначенням його як колишнього громадського діяча. Але те, що він прийняв участь у виборах, став депутатом, робить його вже політиком. Громадський діяч — це щось аморфне і малозрозуміле, депутат — це реальніше. Костюм, галстук, мандат — усе чітко і ясно.
Узагалі, якби Павла Гунжеля в Бутенках не було, його б довелося придумати. Точніше, переселити з іншого регіону. Він є найяскравішим представником нового покоління місцевих політиків, які не пройшли радянську і комуністичну школи вишколу. До нього, як не крути, усім рулили колишні комуністи і комсомольці. Про своєрідний феномен Гунжеля і компанії автор цієї статті писав у блозі на редакційному сайті в тексті під назвою «Дофамінова шпана». До речі, до честі «шпани», вони ту публікацію прочитали і не образилися.
Зараз у Гунжеля в раді Бутенківської громади є досить потужна і чисельна депутатська група. І діюча влада просто не може з нею не рахуватися. Саме тому Павло Олександрович має право претендувати на місце на умовному п’єдесталі місцевих політиків, для яких рік, що минає, став успішним.
Олександр Копелець. Для нього 2017 рік був дуже неоднозначним. Фактично міський голова Кобеляк програв усі змагання, у яких брав участь. І мова не лише про його улюблене дітище, футбольну команду. Повним фіаско для Копельця завершилися і спроби створити об’єднану громаду. Він цього дуже хотів, але не захотіли його. Спочатку гарбуза Кобелякам подарували представники кунівського депутатського корпусу та громадськості. Усе нібито було домовлено й вирішено. І голосування позитивне для Кобеляк провели. А потім увімкнули задню.
Щось схоже відбулося у Красному. Спочатку місцеві депутати дружно проголосували за об’єднання з Кобеляками. А потім не менш дружно відмовили райцентру. Олександр Олександрович звично для себе почав шукати і знайшов потойбічні сили, як зіграли проти нього. Хоча, можливо, конструктивнішим був би підхід пошуку ворогів і проблем саме в собі.
Та водночас Копелець зміцнив свою позицію на фронті внутрішньому, у Кобеляках. Організований ним помпезний День міста і, особливо, створення нового парку додали міському голові симпатиків. До нього приязніше почали ставитися навіть люди, які раніше за Копельця не голосували.
Не так давно автор статті, спілкуючись із жителями Кобеляк, зробив висновок, що в разі, аби вибори відбулися у 2017 році, то Копелець би їх упевнено виграв. Після цього мав розмови з потенційними опонентами Олександра Олександровича. Вони не погодилися з такою оцінкою. Це — їх право. Точну відповідь на риторичне запитання про популярність Копельця та його конкурентів могло б дати соціологічне опитування, ще точніше — самі вибори. Але їх не буде. Швидше за все — і в році, що наступає. Та про це — у іншій публікації номера.
От саме тому, незважаючи на кілька поразок, Олександр Копелець теж заслуговує на місце на умовному п’єдесталі пошани.
