Два тижні тому в «ЕХО» була надрукована стаття під назвою «Дорогу будують, голови болять». У ній ми розповіли про ті незручності і проблеми, які виникають у людей, котрі живуть поряд із новобудовою. За кілька десятків метрів від людського житла споруджують величезний шляхопровід над залізничною колією. Роботи тривають у рамках реалізації проекту з реконструкції одразу двох доріг державного значення.
Звичайно, не може не радувати той факт, що в Україні ремонтують старі і будують нові дороги. І всім зрозуміло, що реалізацію проекту державного значення не зупинять через скарги однієї, двох чи навіть десяти пенсіонерок. Так відбувалось і відбуватиметься. У всі часи і у всіх державах. Просто зараз у країнах, що претендують на те, щоб вважатися цивілізованими, прийнято звертати увагу на всіх громадян. Скажімо, у більшості європейських держав за незручності людям платять. Отак банально приходять, приносять вибачення і дають гроші. І це — нормально.
Після того, як у світ вийшла вже згадана публікація і відео до неї, до Лариси Славної, яка дійсно потерпає від шуму будівництва і від того, що проїзд до її двору перетворили у багнюку, прийшов представник фірми, яка веде будівництво. Він вибачився. Більше того, багнюку трішки розгорнули. Жінка зворушена тим, що на неї нарешті звернули увагу. Навіть редакції дякувала, хоча ми просто зробили свою роботу. А представник будівельної фірми виконав свій, чисто людський, обов’язок.
Отакі у нас, м’яко кажучи, небалувані громадяни. Вони лише за прояв уваги до них готові дякувати. Але стаття не про це.
У попередній публікації ми говорили про те, що звернулися ще й до сільського голови Миколи Скрильника та представника непримиренної опозиції Павла Гунжеля. Микола Володимирович пообіцяв відреагувати, якщо пенсіонерка до нього звернеться. Гунжель після виходу публікації передзвонив і зауважив, що ні він, ні його депутатська група не обіцяли оплатити аналіз рівня шуму. Що ж, значить автор неправильно зрозумів Павла Олександровича. Приношу вибачення. Гунжель сказав, що вони напишуть звернення до Міністерства охорони здоров’я. Напевне, пишуть. Хоча я особисто в цьому сумніваюся. Чомусь думаю, що про Славну вже й забули.
Минуло кілька тижнів. Автор знову навідався до Лариси Лазарівни. Ні Скрильник, ні Гунжель до неї не приїжджали і не заходили.
За цей час у Бутенках відбулася чергова сесія. На ній Павло Гунжель влаштував обструкцію, увімкнувши сирену на мегафоні. Інший громадянин за це спробував «обробити» депутата газом. Одним словом, життя «кипіло». А все заколотилося через нібито порушення регламенту сесії.
От дивлюся на все це і думаю. Як таки цікаво: на сесії, обструкції, скандали і таке інше, часу і енергії у людей вистачає. А на те, щоб вчинити хоча б якісь дії щодо реальної допомоги людині, — ні. А їх же згадали у публікації. Вони пропіарились.
Чомусь, я думаю, аби пару сотень жителів Бутенок опитати, як впливає на їх життя регламент місцевої ради, то відповідь була б однозначною: ніяк. Чи допоможе боротьба за чистоту регламенту Ларисі Лазарівні під час гіпертонічного кризу? Питання навіть не риторичне.
Автор особисто написав за Ларису Славну звернення до Скрильника про матеріальну допомогу на лікування. Вона лише підписалася. І відвезу його в раду громади, бо пенсіонерка туди не дійде.
До Гунжеля не звертався. У нього є справи важливіші. Воно ж за політикою і регламентом на людей часу не залишається.
