У неділю 28 січня разом із атовцями та волонтерами із Нових Санжар та Кобеляк побували на передпрем’єрному показі фільму «Міф».
«Міф» — це документальний фільм про відомого українського тенора Василя Сліпака, який співав у паризькій опері, збирав допомогу в Парижі для потреб української армії, а у 2016 році взяв до рук зброю як доброволець і загинув від кулі снайпера на Донбасі.
Фільм вартісний. І це без будь-яких «але». Історія про незвичайного чоловіка, який ніколи б не мав поїхати на війну, більше того — загинути там. Але у нього було велике українське серце, яке не могло спокійно битися у далекій Франції. І це серце привело його на східний фронт, де він загинув у бою.
Фільм хороший. Тому що не бездумний, не переповнений порожньою героїкою. Із фільму ви не дізнаєтеся, що Василь Сліпак був майстерним солдатом, який сотнями косив ворогів під час бойових зіткнень. Ні, у фільмі ви побачите великого співака, який так і не став справжнім воїном, але на відміну від сотень, тисяч і мільйонів інших чоловіків не став відсиджуватися і чекати, доки Україну захищатиме хтось інший.
Фільм веселий. Тому що Василь Сліпак був не лише цікавою, а й життєрадісною людиною. І повірте мені, якщо ви дозрієте до перегляду прем’єри фільму в полтавських кінотеатрах, а вона стартує вже із 9 лютого, то не стримаєте посмішки у багатьох епізодах. І це теж є ознакою гарного кіно, коли за епізодом, де ви ледь стримуєте сльози, слідує наступний, коли ви смієтесь від душі. Таким є і наше життя.
Фільм потрібний. Уперше (хай, можливо, вдруге — вперше було під час перегляду «Кіборгів») глядачі побачили, що Україна почала будувати свій міф (але міф — у хорошому і правильному сенсі) про українського воїна. Радянський Союз, у свій час, дуже вправно народжував міфи про усіх отих Матросових, Маресьєвих, Гастелло. І радянська пропаганда швидко робила із них героїв, ім’я яких знав кожен у країні. Ми ж, українці, у цьому якісь сором’язливі, чи що? Героїв, справжніх, не вигаданих, не домальованих фантазією, у нас вистачає, але ми не уміємо про них красиво розповідати. Зараз, нарешті, почали навчатися. І «Міф» про Василя Сліпака напевно один із перших, але не останніх подібних фільмів.
До речі, якщо раніше можна було нарікати на брак українського кіно, то віднедавна робити це глядач просто не має морального права. Так, у 2017 році у прокат вийшли 34 українських фільми, у 2018‑му очікують іще не менше 30‑ти. У цьому році на екранах кінотеатрів з’являться комедія «Ржака», науково‑фантастична стрічка «Бобот», фільм «Черкаси» про оборону українського тральщика під час захоплення Криму, фільм «Зрадник» про повстанців Холодного Яру, українські 3D мультфільми «Клара» та «Викрадена принцеса» (до речі, за мотивами «Руслана та Людмили» Олександра Сергійовича Пушкіна), фантастичний сімейний фільм «Фостер і Макс» і екранізація роману Сергія Жадана «Ворошиловград», яка матиме назву «Дике поле». І це — не повний перелік новинок-2018.
Дивіться українське! Тепер воно є!
