Не так давно до автора цієї статті зателефонував чоловік і попрохав про допомогу. Він відчув себе зле. Із невідомої для нього причини у чоловіка носом пішла кров. Крім того, почала боліти голова. На перший погляд, здавалося б, навіщо людині просити про допомогу і пораду стороннього? Але це, якщо не знати всіх нюансів.
Чоловік живе у малесенькому селі. Має лише чотири класи освіти. Тобто, у певній мірі є не зовсім соціалізованим, простіше — не знає багатьох аспектів, які для інших людей є банальністю. Та водночас… Чоловік чітко усвідомлює, що автор цієї статті всі ті нюанси і аспекти знає. І допоможе.
Усе так і сталося. Довелося провести чоловіка по кабінетах поліклініки. Він розповів про свою проблему лікарю, здав необхідні аналізи. І навіть купив вітаміни, які рекомендувала медик. Адже якоїсь серйозною патології лікарі не виявили. У цьому випадку мова йде про банальне погане харчування. Допоможемо і з цим. І все у людини буде добре.
Якраз у ці дні довелося писати про вакцинацію від дифтерії. І наслухатися історій від медиків про поведінку деяких «просунутих» пацієнтів. Особливо «мамочок, які приходять до лікарів і з порогу обзивають їх ледве не садистами, котрі своїми щепленнями прагнуть покалічити, а то і вбити діток.
І от порівнюєш поведінку людей малограмотних, бідних, з іншими, нібито освіченими, із грошима і посадами. І виникає питання: хто із них адекватніший? Чоловік із чотирма класами освіти, котрий сам для себе розробив і втілив у життя абсолютно правильний алгоритм дій, чи люди, які користуються всіма благами цивілізації?
У людей зараз є безперешкодний доступ до величезного масиву інформації. Інтернет дає можливість отримати знання у будь-якій сфері життя: від медицини до квантової фізики. Але люди чомусь вперто вибирають якесь мракобісся. Дивляться українські «чорнушні» новини по телевізору, «зависають» на всіляких шоу екстрасенсів та іншої чортівні, з піною біля рота доводять професіоналам свою правоту, користуючись інформацією із Ютуба чи Фейсбука. А потім щиро дивуються, звідки в їх дім приходить біда.
Мені, приміром, уже навіть набридло пояснювати деяким колегам по хворобі цукровий діабет прості і зрозумілі речі про те, як із цим потрібно жити. Про те, що штучний інсулін є величезним благом і дієвим порятунком при хворобі, про те, що і коли потрібно їсти. І так далі, і тому подібне. Пояснював десяткам, наводив приклади, у тому числі і власний. Адекватно реагують одиниці. А потім чуєш: той сліпне, тому ноги відрізають, та у кому постійно впадає. А винні у всьому медики.
А, можливо, причина таки в собі, у виборі інформації, якою користуєшся?
