Хтось, напевне, досі думає, ніби на місцях усі прагнуть до позитивних суспільно-політичних змін, і тільки Київ випромінює негатив. Нічого подібного! Той негатив не тільки докочується до найвіддаленіших куточків України, а й стараннями влади примножується на місцях. І скільки б ми не говорили про Голодомор в Україні, спричинений діями Кремля, варто не забувати, що творився він руками таких же місцевих чиновників-партійців. Геноциду в такому масштабі не було б без місцевих активістів-пристосуванців, які прагнули зберегти себе, свої партійні квитки й отримати певні дивіденди за рахунок тих, у кого відбирали останню зернину. На жаль, сьогодні ми також спостерігаємо подібні ситуації, вчасно не зупинивши, можемо прийти до нової наруги над народом.
Ось вам один із багатьох прикладів. Після чергових виборів до Новосанжарської ОТГ, в яких я брав участь та одержав 16% довіри виборців, звернувся до редакції газети «Світлиця» як до місцевого друкованого ЗМІ, котрий досі перебуває у спільній власності територіальних громад району і не поспішає роздержавлюватися (вважай, виходити з-під крила свого опікуна і цензора – районної ради) з проханням за власні кошти, надрукувати мою подяку виборцям та особисті думки щодо передвиборчої кампанії. На той час свої подяки вже надрукували в цій газеті колишні кандидати на посаду очільника Новосанжарської ОТГ: обраний селищний голова(самовисуванець) та діючий голова районної ради(ВО «Батьківщина»). Моє звернення редакція відхилила і тривалий час навіть не давала письмового пояснення своїх дій. Лише днями таки одержав листа за підписом редактора П.Жаботинського, в якому він повідомив, що на підставі рішення творчих зборів(літучки) колективу, відхилив публікацію моєї подяки виборцям. І навіть долучив копію протоколу того засідання,чомусь за підписом головного бухгалтера.
Виявляється, творчий колектив «Світлиці» у кількості трьох чоловік спеціально зібрався для розгляду мого звернення і вивчення самої статті. Тобто зібралася трійка з правами і слідчих органів, і суддів, і наглядачів за суспільною мораллю, - на кшталт тієї, що в сумнозвісному 1933-му виносили вирок селянам за три колоски, і тим письменникам,що писали не в унісон генеральній лінії Партії та постановили: «не печатать!». А з яких мотивів? І тут бачимо найцікавіше. Виявляється, мій лист не підлягає публікації тому, що в ньому крім подяки виборцям є критичні зауваження до опонентів, а більше того, до засновника і благодійника газети. Оскільки я не надав редакції документальних доказів стосовно тієї критики, то, на думку Петра Жаботинського та двох його колег, такий лист не підлягає оприлюдненню. І байдуже, що жоден закон і не зобов’язує мене надавати такі докази редакції, а редакція у свою чергу не має права їх вимагати (та вона, власне, і не цікавилась такими доказами, а три місяці поспіль «рішала», яку відповідь мені дати). Одностайно підтримали свого керівника Євген Сидоренко та Олена Соколова (а хіба інакше могло бути?), теж на творчих зборах «під протокол» звинувативши мене у відсутності доказів. Очевидно, про оціночні судження ці «творчі» журналісти «демократичної і правдивої газети», очолюваної кандидатом на звання заслуженого журналіста України, і не чули. Або не хотіли чути. Як не здогадалися запросити мене на ті збори – і як автора листа, і як члена Спілки журналістів України. Тож більше і вражає поведінка місцевих чиновників та їх кураторів. Особливо тих, які ще нещодавно в радянські часи очолювали районне видання і обслуговували апарат райвиконкому компартії, а сьогодні в той же спосіб дають тобі оцінку і заперечення вже за підтримки іншої партії. Не менше дивує рабська поведінка молодих журналістів, які крім позиції « шефа» і засновника,не мають власної і не вірять у Верховенство закону та справедливості. А інакше вони поставили б собі і своєму керівництву запитання під час засідання, які я сьогодні озвучив на сторінках різних менш залежних видань,чим забезпечили б виконання статутних норм підприємства,інтересів громади ,за рахунок якої отримують зарплату та вимог чинного законодавства України.
Сьогодні,на шляху до Європи нашій громадській організації, моїм виборцям і читачам, хотілося б дізнатися,чому з’являються такі місцеві «трійки», які ставлять під сумнів Конституційні права і законність, громадянську позицію і думку одних, керуються вказівками і сумнівними розпорядженнями інших? При цьому чомусь не засідають «літучки», не витребують докази від тих, яких передруковували з інших ЗМІ, посадових осіб і депутатів, які робили висновки особисті,чи користувались думками інших, щодо дій місцевих чиновників,посадовців з Уряду, Президента України, Верховної Ради…
Коли комунальне підприємство користується спільним майном територіальної громади на пільгових умовах, отримує значні кошти, які надають через дотації і Програми з райбюджету для розвитку інформаційної сфери, редакція районної газети «Світлиця» чомусь вважає, що може собі дозволити монополізувати наше право на інформаційний простір, визначати кому і де друкуватись, і «непомітно» створювати цензуру. Чиновники, які за законами України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про друковані засоби масової інформації в Україні», повинні забезпечувати виконання вимог цього законодавства: рівноправність, свободу слова,вільне вираження у друкований формі своїх поглядів і переконань(Конституція України),чомусь цього не помічають, ігнорують і навпаки спонукають представників преси до порушення конституційних норм і моралі, за рахунок з цих же платників податків. Здається, що дрібні можновладці, які найняті цією ж громадою на роботу, не хочуть, щоб їм нагадували про себе громадяни і преса, яку дотують. Більше того щоб вона оберігала їх від заслуженої критики і проблем, яких стільки,що важко не помітити. Тому і дивує, що керівники, які приймають сьогодні рішення, обмежені в своєму світогляді. Вони, більше згадують у своїх відписках відому тільки їм одну норму закону, посилаючись на неї як своє право і ігнорують при цьому гарантовані законодавством України права та норми інших. Їх послухати,у нас скільки б законів не приймалося, а все одно не ті,не такі,не достатньо…
Якби місцевий засіб не був такий залежний і заангажований, то ця б «трійка» разом з своїм засновником і виконавчою владою,взяли б за правило ст..2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації»,що свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантується Конституцією України(Розділ II «Права,свободи та обов’язки людини і громадянина») і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати,фіксувати,зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. За ст.. 34 цього Закону всі громадяни України мають право на оперативне отримання через друковані засоби інформації про діяльність державних органів, об’єднань громадян і їх посадових осіб,а також інших відомостей для реалізації своїх прав,свобод і законних інтересів…Тож звідки таке зухвальство, невже Київ з його міністерствами,Нацрадою давав маленькій газеті з тиражем в 3000 право так ігнорувати законодавство, права громадян та їх громадських організацій? Зрозуміло, що кулуарні підтвердження цього,не можуть виступити доказами в цій ситуації,але їх ніхто і не заперечить. І не треба бути слідчим,щоб це доводити. Адже питання не в тім,що не друкують,відмовляють,забороняють,і не спростовують,а в тім, що ми самі створюємо своїми руками, а не руками Києва, чи Кремля? Спочатку такі «трійки» в комунальній пресі, а потім на виконкомі, райраді і так до самого Києва…Чи не через такі обмеження ми їх зможемо повернути, якщо так порушуватиметься законодавство місцевими органами в тому числі як влади,незалежно від Центральних органів?Тож як в тому анекдоті:-«я х…дорогая редакція…!»
