Кобелячанка Наталія Прядко майже десять років професійно займається танцями. Зараз вона учасниця театру екстремального танцю, який регулярно виступає в Туреччині.
Хоча наполегливість серед сучасної молоді не вважається головною складовою в досягненні мети, та для Наталії Прядко ця риса характеру є запорукою успіху. Завдяки своїй наполегливості і старанності, дівчина закінчила з відзнакою навчально-виховний комплекс №1 та Полтавський педагогічний університет, де здобула спеціальність учителя іноземної мови і зарубіжної літератури. Протягом шкільних років постійно відвідувала Будинок дитячої та юнацької творчості. Зі слів дівчини, в установі не було такого гуртка, де б вона не навчалась.
По завершенню вузу Наталія почала працювати в одному з полтавських агентств зі знайомств. Вона допомагала дівчатам і жінкам листуватися з їх закордонними обранцями.
— У зв’язку зі специфікою своєї роботи, я вела в основному малорухливий спосіб життя, — говорить Наташа. — Звичайно, що через це почала гладшати. Одного разу я зустріла студентську подругу і розповіла про свою проблему із зайвою вагою. Та запросила мене на хобі-клас з хіп-хопу.
На першому виступі забула всі рухи
Зі слів Наталії, танцювальний гурток вона відвідувала ще в дитинстві. Із 1 по 5 клас вивчала народні танці у Володимира Уткіна. Та потім викладач пішов на пенсію і дівчина облишила це заняття.
Полтавська школа танців «Спіріт» знаходилась у аграрній академії. Відвідували її в основному школярі та ще кілька одноліток Наташі.
— Я танцювала в школі і продовжувала працювати в агентстві, — згадує дівчина. — Дуже старалася, намагалась якомога правильніше виконати кожну танцювальну зв’язку. Хотіла потрапити в основний склад колективу. Вони виступали на міських концертах і різних заходах. Одного разу підійшла до свого тренера Ірини і попрохала взяти мене в колектив. Та погодилась.
Перший публічний виступ Наталії у складі «Спіріта» проходив у міському Будинку культури. Коли вийшли на сцену, то від хвилювання дебютантка забула, у якій послідовності треба рухатись. Врятувало дівчину те, що вона стояла у другій лінії. За лічені секунди вона опанувала себе і вдало виступила.
— Загалом у «Спіріті» я танцювала рік, — продовжує Наташа. — У цей час по телебаченню транслювали шоу «Танцюють усі», де переміг учасник із Хоролу Олександр Геращенко. Тоді я повірила, що досягти успіху може навіть житель провінції. І для цього потрібне прагнення й старанність.
Геращенко навчив пахати
Невдовзі в Полтаві Олександр Геращенко відкрив свою школу танцю. Це був справжній бум. Усі, хто хотів танцювати, записувались до цього викладача. Наталія продовжувала займатись у «Спіріті» і почала відвідувати уроки іменитого танцюриста. Через це у неї виникли протиріччя з тренером Іриною і Наталія залишила свого першого викладача.
— Ірина добре танцювала і викладала в масштабах полтавських школярів, — каже кобелячанка. — Олександр Геращенко викладав на зовсім іншому рівні. По-перше, він сам був кваліфікованим викладачем. По-друге, запрошував з майстер-класами відомих українських хореографів. Коли я перейшла до Геращенка, то зрозуміла, що таке по-справжньому наполегливо вчитись танцювати. До цього все було хобі-класом. Разом із Геращенком ми пахали. Цим професійний викладач і відрізняється від провінційного. Достатньо подивитись лише на розминку. Профі розминається, активно рухаючись під музику. За 10 хвилин такої розминки можна викластись настільки, що для заняття вже не буде сили. Якщо ваш викладач робить це не напрягаючись, то танцювати ви не навчитесь. Хіба що такі заняття будуть корисними для загального розвитку.
Наташа відвідувала всі стилі танців, які викладав її новий тренер. Це і хіп-хоп, і джаз-фанк, і контемп, і брейкінг. У Геращенка вона займалась ще рік. Танцюрист одразу пояснив своїм учням, що його ім’я досить відоме, а тому він не випустить на сцену початківців. По завершенню курсу Геращенко відібрав п’ятірку найбільш здібних учнів і почав з ними працювати індивідуально. Наталія також потрапила до цього шоу-балету.
Та танцюрист не поспішав влаштовувати для свого новоствореного колективу виступи. І Наталія зрозуміла, що потрібно прощатися з ним.
— Відверто кажучи, я вже не могла працювати і в агентстві, — зізнається кобелячанка. — Тому вирішила шукати роботу за кордоном. У першу чергу зробила паспорт і купила валізу. Та нічого підходящого не могла знайти. Переглядаючи сторінки своїх друзів у соціальних мережах, я знайшла оголошення про те, що Харківський театр екстремального танцю шукає танцюристів для роботи в Туреччині. Подала заявку та відео з власним виступом. Мені зателефонували і повідомили, що через два тижні мене чекають на тренуваннях. Отак я залишила Полтаву і поїхала працювати в Харків. До речі, шоу-балет так і не почав виступати, а Геращенко залишив їх і поїхав влаштовувати особисте життя.
Із Харкова — у Туреччину
Коли дівчина приїхала в Харків за вказаною адресою, то виявилось, що їй потрібно пройти кастинг. Крім Наталії у театр екстримтанцю хотіли потрапити більше п’ятдесяти претендентів. Організатори кастингу повідомили, що відбувається набір у дві групи. Одна створювалась з нуля, а в іншу потрібно було відібрати одну учасницю. Нею стала Наташа.
— Заняття в театрі екстримтанцю нагадали мені університет: на першому курсі ти думаєш, що знаєш матеріал краще викладача, а на п’ятому з’ясовуєш, що нічого в предметі не тямиш. Два місяці поспіль ми активно тренувались і в середині грудня полетіли в Туреччину. Я була вражена всім: від перельоту літаком до краси самої країни, — ділиться спогадами дівчина. — Там усе інше: повітря, сонце, пісок. Вразило ставлення людей один до одного. Вони ввічливі, виховані. Через спекотний клімат у скляних вуличних зупинках працюють кондиціонери. У кожній установі чи магазині встановлені кулери з безкоштовною водою. Люди з інвалідністю без проблем їздять вулицями, торговельними центрами, установами, легко виїжджають на візках зручними пандусами, без проблем переміщуються міським транспортом. Вразило також, що в готелях усі люди пенсійного віку виглядають дуже стильно. Вони нафарбовані, мають татуювання, із зачісками, на каблуках.
Артистів у Туреччині розселяють у будинки, які місцеві називають «ложмани». Виступи проходять у амфітеатрах, на березі моря, поряд із готелями. Програма театру екстримтанцю триває 45 хвилин. У ній беруть участь 30 танцюристів. Вона поділяється на 12 тематичних виступів, включаючи навіть велосипедистів і ролерів. Віковий склад колективу — від 18‑ти до 30‑ти років. До нього входять українці, росіяни, узбеки, казахи і молдавани.
— У основному ми працюємо в Анталії, Кемері, Аланії, — каже Наталія. — Узагалі, українці і росіяни отримують за свої виступи менші гонорари, ніж європейці чи вихідці з Південної Америки. Наприклад, новачку з України за місяць платитимуть 500 доларів, тоді як англійцю або бразильцю — 800 євро. Наш колектив користується значною популярністю, так як ми виступаємо у вуличному стилі, куди входять і акробатичні трюки. За такі виступи готові платити більше.
Не зупинятись на досягнутому
Наташа говорить, що величезну увагу приділяє заняттям у професійних танцюристів. Одна година такого майстер-класу в Україні коштує 150 гривень. При цьому індивідуальне заняття може обійтись у 250 гривень. Дівчина відвідує майстер-класи як в Україні, так і в Туреччині. Планує отримати диплом європейського зразка, аби мати можливість зайнятись викладацькою діяльністю. Величезну увагу кобелячанка приділяє тренуванням. Щодня вона тренується більше двох годин. Крім того, бігає, робить розтяжку і всілякі гімнастичні вправи. Дівчина пояснює, що як учителя немає без підготовки до уроку, так і танцівника немає без наполегливого тренування:
— Усі, хто досягає висот, тренуються кожен день. В українців немає розуміння пахати. Дівчата вміють ходити по магазинах, одягатись і фарбуватись. Хлопці — проводити час у гучних компаніях. Це те, що нам диктує суспільство через телевізор. Бажаю кожному ставити перед собою цілі і наполегливо йти до них, а досягнувши їх, піднімати планку ще вище. Тоді у вас обов’язково все вдасться.
