У неділю зателефонував доброму знайомому. Питання було на тему сільського господарства. Але, як це часто буває, у ході розмови перескочили на політику і ситуацію в Україні. Співрозмовник, якого вважаю справжнім патріотом цієї держави, не належить до числа тих, хто при першій же нагоді чіпляє на тіло вишиванку, а на стінку в кабінеті портрет діючого президента. Але це не заважає йому любити свою країну, створювати в ній національний продукт і, що головне, чесно платити податки.
Так от. Цей чоловік, який є дуже емоційною людиною, поділився своїми (досить цікавими) думками і спостереженнями. Зокрема, сказав, що не вважає головною проблемою України так звану ментальність народу, котрий у ній живе. Тут потрібно зазначити, що існує думка про те, що українці ніколи не будуть жити заможно і цивілізовано через своє хибне світосприйняття.
Чоловік аргументував:
— Знаю земляків, які виїхали в Європу і там за кілька років стали зразковими громадянами. Вони не викидають сміття на тротуари, чесно трудяться, платять податки, нікому не заздрять і нікого не клянуть. А владу поважають, але й вимагають від неї. І, водночас, знаю приклади, коли американці, французи і навіть німці, створивши бізнес в Україні, за ті ж кілька років починають ухилятися від податків і давати хабарі. Ні, під ноги сміття не кидають, це із них уже не витравиш.
З цього чоловік робить висновок, що ментальність (або сформоване світосприйняття) має вторинне значення. І законослухняні європейці, потрапивши в українські реалії, враз забувають про виховання і традиції свого народу.
І резюмує:
— Порядок у нашій країні можна навести за два тижні. Аби лише була воля верховних правителів. Вирішать вони, що будемо жити чесно, то так і буде. Когось швидко посадять у в’язницю, а інші будуть змушені прийняти правила життя в суспільстві. Риба ж гніє з голови. От у нашої державної риби голова гнила, звідси всі біди. Не хочуть вищі керівники держави, щоб усе було чесно і за законом. А за ними починають порушувати закон і всі, хто рангом нижчий.
Що ж, цілком слушна і зовсім не абсурдна точка зору. Так думають багато людей. Але всі вони не дають відповіді на логічне запитання: «А де взяти таких верховних правителів?» І починають шукати кандидатури серед відомих у суспільстві людей. Хтось марить Ляшком, не дивлячись на те, що чоловік, який ніколи не працював і не мав легальних великих заробітків, не соромиться декларувати багатомільйонні статки. Хтось бачить месію в Капліні, хтось — у Саакашвілі чи Тимошенко. Ба, навіть політик із прізвищем Ківа з’явився. Багато людей щиро вірять у світлу зірку музиканта Вакарчука чи навіть актора Зеленського. Одним словом, у телевізійних персонажів.
Між тим, історія розвитку людства не знає прикладів, коли одна людина, один політичний діяч могли щось кардинально змінити. Хоча ні, такі персонажі були. Будда, Ісус, Магомет змінювали історію. Але вони не були політиками. Крім того, біля них були ті, хто розповсюджував їх вчення навіть після смерті. Тобто, «группа товаріщєй» теж існувала.
Хто ж і коли виявить волю та наведе те, що звуть порядком у цій державі? Далі висловлю власну (крамольну для багатьох) думку. Можливо, хибну.
Думаю, що змінити ситуацію в нашій з вами Україні теж під силу не окремій, нехай і найвидатнішій, особистості, а групі людей. У всякому випадку, в Європі, яка нібито є для нас прикладом, відбувалося саме так. Та й у Радянському Союзі (у найуспішніші його часи) сценарій розвитку був схожий.
Збиралися справжні (а не такі, як у нас) представники еліти і вирішували, як будуть розвивати суспільство й країну. Їм уже не важливі були гроші, публічна слава, посади у владі. Вони чітко усвідомлювали, що все вищеназване є лише інструментом і, водночас, наслідком. Головне — поставлена ціль і рух до неї. А потім більшість населення тієї чи іншої країни, об’єднане абстрактним терміном народ, творило історію. Можливо, і не підозрюючи, що напрямок руху кимось заданий.
І звали таких людей масонами. Про них знають і українці. Щоправда, достовірними ті знання, взяті з Ютуба чи інтернет-сайтів, назвати важко. Якщо люди всерйоз обговорюють термін «жидомасони», це означає, що про масонський рух вони нічого не знають взагалі, жодної серйозної книги не прочитали.
Тут хтось може закричати:
— Та не було при Союзі масонів! Їх ще при Сталіні розігнали!
Ну-ну. Тільки як тоді пояснити, що драбинка жовтеня-піонер-комсомолець-комуніст повторює масонські ступені посвяти. І ритуали та символи схожі, серп і молот хоча б згадати. А найвищим ступенем було Політбюро, закрите для інших елітарне зібрання.
В Україні теж є масони, точніше, лже-масони. При Кучмі й Кравчукові і ордени Станіслава роздавали. Але до справжнього масонства все це не мало і не має жодного відношення. То більше схоже на фарс і банальне заробітчанство. Орден навіть мамі американського кіноактора Сталлоне начепили.
Отакі то справи. Якщо виникне в Україні справжня еліта, яка вирішить не брати в борг у іноземців, зробити свою країну багатою і сильною, то нехай не за два тижні, а за два роки, але прогрес побачать усі.
Звичайно, люди, які хоча б трішки вивчали історію, а не лише дивилися маячню на Ютубі, можуть нагадати автору про 20‑ті роки минулого століття, коли в Україні була невдала спроба створити свою незалежну державу. Так, творці-невдахи Грушевський, Петлюра, Скоропадський теж були масонами. Так, це правда. І це якраз і розвінчує міф про всесильність зловісних масонів.
Як правда і те, що один із зачинателів сучасної української мови Іван Котляревський був впливовим масоном. Більше того (страшно навіть писати про це), існує версія, що автор «Заповіту» був масонським проектом. Не вірите? Вивчіть, будь ласка, детальніше біографії людей, які викупляли Тараса Григоровича з кріпосного рабства, а потім допомагали йому по життю. Та й серед друзів молодого Шевченка були одні лише вихідці з масонських сімей.
Ау, масони, ви є?
П. С. Фанати теорії світової змови можуть знавісніти після прочитання цього тексту. Нічого страшного, у світі живуть мільйони людей, які вірять, що людством керують ящери.
П. П. С. Стаття була написана 1 квітня. Можете вважати її жартом. Але про Шевченка таки почитайте.
