Овочі, які ми щоденно вживаємо в їжу і до яких давно звикли, потрапили до нас у давнину або в часи Середньовіччя нерідко з екзотичних країн.
Вирощувати корисні рослини людина почала дуже давно, ще в кам’яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала їм безпосередньо природа і що можна було вжити в їжу: плоди, листя, насіння.
Згодом наші предки «приручили» деякі види дикоростучих дерев, чагарників, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди стали розкидати насіння корисних рослин і збирати урожай.
Стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами: відбирали рослини зі смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями.
Картопля
Батьківщиною картоплі вважають Перу і Болівію. В Європі вона з’явилася порівняно недавно, у 1565 році: її привезли з Південної Америки іспанські мореплавці.
Спочатку в Європі картоплю вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення з зелених ягід і лише згодом почали вживати в їжу бульби. Але навіть у 1800 році в Європі картопля була такою рідкісною, що її дарували один одному лише на свята або на дні народження.
Перша спроба масового поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали про те, що картопля родить бульбами, і використовували в їжу насіннєві ягоди, які призводили до масових отруєнь. Тому навіть у 1830–1840‑х роках траплялися «картопляні бунти» — селян насильно змушували садити картоплю, яку ті називали «чортовим яблуком».
Але поступово картопля завоювала нові площі і до кінця 19 століття вона стала «другим хлібом» для селян. Нині картоплю вирощують навіть за Полярним колом.
Помідори
Помідори теж з Південної Америки. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах.
Першими помідори в Європу завезли іспанці в середині XVI століття. Тривалий час у європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції — альтанки, в Англії і Росії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів.
До початку XIX століття помідори в Європі вважалися неїстівними, у Америці — смертельно отруйними. Відомий випадок, коли помідорами хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і був першим президентом США.
Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.
Морква
Морква відома понад чотири тисячі років. Батьківщиною моркви помаранчевих сортів вважається узбережжя Середземного моря, а жовтих і білих сортів, за даними деяких дослідників, — Афганістан.
Моркву охоче вживали в їжу древні греки і римляни. Потім вона була вишуканою стравою при дворі імператора Карла Великого. І аж до XVI століття вважалася делікатесом. Лише у XVII столітті європейці почали масово вирощувати моркву і тоді ж був виведений один із кращих її сортів — каротель. У цей же час з’являються перші соуси з моркви.
Часник
Часник і цибулю використовували ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: часником і цибулею годували будівельників знаменитої гробниці. З незапам’ятних часів часник вирощували в Китаї. У китайській абетці знак, який позначає часник, — один із найдревніших.
У Стародавній Греції часник вирощували, але в щоденний раціон не вживали, так як часниковий запах вважався вкрай неприємним, він ображав почуття богів.
У Стародавньому Римі часник їли бідні люди. Від римлян часник перейшов в середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часниці джерело здоров’я.
Цибуля
У Стародавній Греції цибуля вважалася священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту.
Під час свят на честь бога Пана, захисника лісів і полів, його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті городяни в Стародавній Греції вважали непристойним вживати цибулю в їжу через стійкий і неприємний запах.
Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її споживали майже всі громадяни: від сенаторів до плебеїв, щодня з’їдаючи порцію цибулі. Щоб уникнути неприємно запаху, цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами.
Від римлян цибуля потрапила до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали героїв, які відзначилися в боях. В Іспанії та Португалії цибуля досі вважається основним компонентом щоденного раціону.
Квасоля
Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї і на Філіппінських островах.
Квасоля була відома і древнім римлянам. З неї готували знаменитий на той час косметичний засіб, що замінював римлянам пудру. На думку римлян, така присипка з меленої квасолі чудово освіжала шкіру і розгладжувала зморшки.
В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю і використовували її для приготування їжі. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися і в Європі.
Огірки
Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один із його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери.
Зображення огірка є на жертовних столах, воно зустрічається на пам’ятниках древніх єгиптян. А це говорить про те, що в Єгипті знали і любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом з виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існував Сикион — «місто огірків».
Стародавні римляни цілий рік вирощували огірки в теплицях і солили їх у діжках. Уже в давнину огірковий сік зарекомендував себе як косметичний засіб, що очищає і омолоджує шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудри, а розтертий огірок застосовували для розгладжування зморшок.
Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов’яни. А від них огірок потрапив до німців.
Червоний перець
Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлено плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину. Досі у зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте в дикому вигляді.
Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де мореплавець покуштував пекучого соусу з місцевих плодів.
Перець Колумб привіз до Іспанії, а також насіння квасолі, тютюну та інших екзотичних овочів. Спочатку перець вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний овоч потрапив на кухню і його використовували як пряність.
Капуста
Качаниста капуста — одна з найдавніших овочевих культур, що вирощувалася в Середземномор’ї і Південній Європі понад 4,5 тисяч років.
Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. Давньогрецький натураліст і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст у знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи обробляли афіняни.
Стародавні греки і римляни надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що виліковують майже всі існуючі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки».
Редька і редиска
Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло, яке також виробляли і стародавні китайці.
З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря три головні, за їхніми поняттями, коренеплоди: редьку, буряк і моркву.
Редиска — найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з’явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки.
Буряк
Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії і Китаї.
За дві тисячі років до нашої ери буряк був уже відомий, але його зневажали в Стародавній Персії, де вважали символом сварок і пліток, здебільшого використовуючи як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах передньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч.
Вирощували буряк і в Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк також стародавні римляни, але це не завадило їм включити його в перелік найулюбленіших страв. Стародавні римляни вживали в їжу не тільки коріння, а й листя.
Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом давні германці поставляли данину у вигляді буряка, що сприяло широкому поширенню цього овоча на Рейні.
Кабачки
Кабачок родом з північної Мексики (Оахакська долина), де спочатку в їжу вживалися тільки його насіння.
В Європу кабачок потрапив в XVI столітті разом з іншими «родичами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися в ботанічних садах.
У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі кабачки в їжу. А тепер його широко застосовують у своїй національній кухні багато народів. Кабачок і його квіти часто використовують у середземноморській кухні.
Імбир
Батьківщина імбиру — країни Південної Азії. Нині він росте не тільки в Китаї, Індії, Індонезії, а й в Австралії, Західній Африці, Ямайці, Барбадосі.
У середні віки імбир завезли до Європи, де використовувався як прянощі і ліки. Зокрема, імбир вважався засобом для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу в країні троглодитів, які пильно його стережуть, і піднімали і без того захмарну ціну.
На початку XVI століття імбир одним з перших був завезений в Америку і швидко там поширився. Його використовують не тільки в кулінарії, але і в медицині та косметиці.
