30 липня в Прядівці Царичанського району поховали воїна 72‑ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців Артура Безсмертного. У нього був позивний «Ронін», що означає «Воїн справедливості, вільний воїн». Поховали біля могили батька, Анатолія Дмитровича, уродженця села Прядівка.
Артур Безсмертний дитинство і юність провів у Латвії. Та коли в Україні розпочалася гібридна війна, твердо, без вагань вирішив іти захищати свою другу батьківщину від ворога. Загинув воїн 27 липня під селищем Новолуганським під час виконання бойового завдання — підірвався на міні. Артуру було лише трохи більше 30 років.
У 2015 році Безсмертний приїхав на Україну до рідні та щоб відвідати могилу батька. У 60-х роках минулого століття батько Артура, ще тоді молоденький солдат, проходив строкову службу в Ленінграді. Там зустрів латвійку Тамару. Після служби, одружившись з дівчиною, стали жити в Прибалтиці. У сім’ї виростало 5 дітей. Артур — найменший. Анатолій Дмитрович свою батьківщину не полишав, постійно навідувався в рідне село. У один із приїздів він раптово помер. Поховали його на так званому Найдівському кладовищі Прядівки. Біля батька знайшов вічний спочинок і найменший син. У Артура Безсмертного залишились молода дружина Галина і 9-річний син Андріан.
«Ронін» був переконаний, що він мав захищати Україну, інакше собі не пробачить. Радів з того, що син у такому віці розумів його вчинки. Пояснював дитині, чому батько воює за Україну. До війни Артур працював інженером у Шотландії. Його запрошували на військову службу до Французького легіону, але Безсмертний залишився тут. На фронті воїн «Ронін» був дуже уважним до побратимів. Відчував серцем, коли товаришам було морально важко. Підтримував, підбадьорював, допомагав. А коли в тилу бачив чоловіка напідпитку, то не втримувався і говорив: — Я, латвієць, воюю за твою країну. Чому ти сидиш, ще й очі заливаєш? Артур воював під Опитним, Красногорівкою, Пісками, під Донецьком. Був прискіпливим до деталей. Але… 26 липня його командир Іван Войтенко підірвався на ворожій міні. «Ронін», ідучи за командиром, кинувся допомагати, але поруч була ще одна міна… Про це розповів друг, побратим Артура, «Вано» з Кривбасу, з яким вони тривалий час воювали в парі.
Артур Безсмертний почав війскову службу в Україні з 2015 року в 5-ому батальйоні Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектора». Пізніше молодого чоловіка запросили до 54-ї окремої механізованої бригади. Брав участь у боях на Світлодарській дузі. Був снайпером–розвідником. Останнє місце служби — 72-а окрема механізована бригада.
У останню путь Артура Безсмертного проводжали побратими, близькі друзі, дуже багато прядівчан. Свого чоловіка і брата ховали дружина і сестра, котра приїхала з Німеччини. Настоятель місцевого храму Олександра Невського отець Сергій відправив поминальну службу. Прощальне слово промовив виконуючий обов’язки царичанського військового комісара Євген Хархота. Воїни дали останній ружейний салют. Мало хто з присутніх міг стримати сльози жалю. Артур Безсмертний залишився у пам’яті всіх, хто його знав, безсмертним.
