Така ідея з’явилась у Віктора Валявського після того, як він повернувся з чергової поїздки на Західну Україну.
Читачам, які регулярно слідкують за публікаціями в тижневику, добре відоме ім’я Віктора Валявського. Цей 52‑річний чоловік захоплюється веломандрівками. І якщо для когось справжнім подвигом є поїздка на велосипеді в сусідній з райцентром населений пункт, то Віктор фактично кожного року встановлює рекорди в тисячі кілометрів. Важливо, що пересувається чоловік на звичайному китайському спортивному велосипеді.
Кобеляцький веломандрівник устиг побувати біля витоків усіх річок, які протікають Полтавською областю, побачив північний кордон нашої країни, піднімався на Говерлу. Цього разу він вирішив побити власний рекорд і доїхати до крайньої західної точки України, міста Чоп. Відстань між Кобеляками і цим населеним пунктом становить 1250 кілометрів. Дистанцію в обидва кінці Віктор запланував здолати за 24 дні.
Перша поїздка тривала тиждень
Віктор Валявський виїхав із Кобеляк 11 липня. Його проводжали в дорогу друзі й знайомі.
— Мені відразу не сподобались такі пишні проводи, — говорить веломандрівник. — Мало того, що я сам узяв вантаж більший, ніж зазвичай, так ще мені в дорогу принесли різних гостинців. Люди робили це від чистого серця, тому відмовити їм я не зміг. У результаті, вага перевищувала допустиму норму майже на 5 кілограмів. За це я згодом і поплатився.
Неподалік від Корсуня-Шевченківського на велосипеді лопнула камера. На вулиці якраз починало темніти. Віктор спробував її замінити, але пошкодив і запасну. На допомогу веломандрівнику прийшли чоловіки, які працювали поряд. Один із них, на ім’я Юрій, узявся заклеювати камеру. А Віктору запропонував розкласти свою палатку на газоні, неподалік організації, де працював новий знайомий кобелячанина.
— Зранку ми зібрали колесо і я вже думав рушати далі, — згадує Віктор. — Та Юрій переконав мене повернутись в Корсунь і придбати камеру і латки.
Зі слів веломандрівника, усю дорогу його супроводжували сильні зливи. Щоразу йому доводилось ховатись від дощу, оскільки ні його речі, ні палатка не встигали просохнути. Через високий артеріальний тиск він погано себе почував. До речі, потрібно згадати, що в минулому році чоловік травмував хребет і деякий час був фактично прикутий до ліжка.
— Долаючи п’яту сотню кілометрів, у черговий раз я сховався від зливи в автобусній зупинці, — продовжує Валявський. — Доки перечікував його завершення, дістав барсетку і поклав поряд на лавці. Потім сів на велосипед і покрутив за маршрутом. Від’їхавши на пристойну відстань, я виявив, що забув барсетку. А в ній були телефон, фотоапарат і, головне, гроші. Повернувшись на місце відпочинку, своїх речей я не виявив. Із продуктів у мене залишились кілограм ізюму і пригорща крупи. Тож довелось повертатись.
Віктор добрався до вже знайомого Юрія і з його телефону зв’язався з однокласницею Оленою Лашко. Та домовилась зі знайомими, щоб Валявський побув у них, доки йому надішлють гроші й телефон.
Веломандрівник прийняв рішення повернутись у Кобеляки...
Власний рекорд вдалося подолати
Віктор говорить, що вдома він усе ретельно обдумав і в результаті вирішив знову їхати.
— Я купив фотоапарат, зібрав у дорогу потрібну суму коштів, так як день дороги обходиться мінімум у 150 гривень. Друга поїздка тривала з 24 липня по 16 серпня. І вона вдалася.
Віктор проїхав шлях до Карпат, піднявся на найвищу гору нашої держави та дістався до Чопа. Хоча виявилось, що це не крайня західна точка України, адже далі знаходиться село Соломонове.
— Як і обіцяв перед мандрівкою, підняв на Петрусі і Говерлі прапор нашого міста, — каже кобелячанин. — На обидві гори сходив з велосипедом. Особливо складно давався підйом на Говерлу, адже вага велосипеда разом зі спорядженням склала 30 кілограмів. Увесь час мене випробовував штормовий вітер. Двічі пройшов через перевал.
Чоловік зізнається, що з Манівців Тернопільської області до Києва він повертався потягом.
Нічною столицею надзвичайно складно було доїхати до мосту Патона і переїхати на інший берег Дніпра. Та і з цим завданням Віктор справився.
Усього за час останньої веломандрівки він здолав 2201 кілометр. Його попередній результат — 2061 кілометр. Найкращий рекорд за день — 152 кілометри.
— Я задоволений, що встановив власний рекорд, виконав поставлене перед собою завдання, — говорить Віктор. — Дякую за допомогу і підтримку Олександру Андрейку, Олені Лашко, Олександру Бистрякову та своїй матері.
Веломандрівник поділився своїми планами написати книгу про останню поїздку. Твір буде називатись «Випробування славою». Таку назву чоловік обрав з тієї причини, що ця подорож була найскладнішою. Доки широкі маси дізнавались про поїздки Віктора вже після повернення веломандрівника, йому все вдавалося. Цього разу на його долю випали випробування, про які, на думку Валявського, читачам буде цікаво дізнатись.
