У фейсбучних постах, телевізійних сюжетах та статтях у друкованих ЗМІ з кожним днем все частіше згадують про Томос. Пишуть навіть, що отримання його, отого самого Томосу, буде частиною передвиборчої програми Петра Порошенка на майбутніх президентських виборах. Українцям скажуть:
— Ви отримали безвіз із Європою — це раз. Томос — це два.
Багато, що й казати.
І от про цей самий Томос згадують так часто і завзято, що автор статті вирішив і собі перевірити, наскільки ж злободенною є ця тема для пересічних українців. Та й провів маленьке і зовсім нерепрезентативне опитування. Протягом кількох хвилин задавав людям, які заходили в редакцію «ЕХО», єдине і досить просте запитання:
— А ви за Томос?
І дуже пошкодував через те, що не знімав процес опитування на відео. Надто красномовними були вирази обличчя у всіх без виключення респондентів. Здивування, розгубленість, намагання згадати, що ж це за фігня така — усе це дуже яскраво читалось на обличчях співрозмовників. Миттєво зрозуміти, про що йдеться, зумів лише одинадцятий респондент. Він знав, що таке Томос. Але одразу наголосив, що абсолютно ним не переймається.
Тобто, із цього опитування можна зробити висновок, що для значної частини українців Томос не надто важливіший за тубус, фобос чи фалос.
Думаю, що і проблема автокефалії Української Православної Церкви не є найбільш актуальною для земляків. Для українських та імпортних політиків — так, це важливо. Недаремно ж і Президент Петро Порошенко постійно про Томос згадує, і Держдеп США за отримання автокефалії висловлюється. А Росії, нібито, навпаки, щось про розкол православ’я торочать. Ні, ну з цією братвою, з політиками, усе зрозуміло. Церква — вона лише на папері і для лохів (читай — виборців) відділена від держави. Насправді ж, востаннє вона існувала окремо від державних інституцій кілька тисяч років тому, у ті часи, коли Ісуса розіп’яли, а його послідовників ганяли по печерах, як котів.
А потім усе змінилося. Ідея оволоділа масами. І поза владою, поза політикою уже бути не може. Люди ж чого в церкву ходять? Бо їм вірити у щось чи когось потрібно. Надто, у світі, де їх на кожному кроці дурять. А в церкві ж — правда, лише правда і нічого, окрім правди. Тому й борються за неї, за церкву, політики. Кожному ж хочеться, щоб саме його правда найправдивішою була. А в церкві про це сказали.
От саме через це і скільки ґвалту та шухеру навколо того Томоса і автокефалії. Дивись, ще місяць народу мізки пополощуть — і більшість уже почне відрізняти томос від фалоса. А потім і повірить, що автокефалія дасть якусь «духовну незалежність». Саме про це люблять зараз просторікувати чиновники із Адміністрації Президента. Вираз то який дикий — духовна незалежність. Який дебіл таке придумати зумів? Це ж атеїзм якийсь виходить. А воно ж, наче, вірити потрібно. Та ще й у нашого, українського, Бога, даного нам Київським Патріархатом із благословення Константинополя. З Москви — то залежність, а із Константинополя — свобода. З логікою якось тугувато.
Народ, до чого ото я веду? Та до того, що дурять вас учергове з тими томосами. І віра в Бога до цієї історії має стосунок далеко не прямий. От візьміть і задумайтеся: Христос, він до якого Патріархату належав? А Петро, Павло та інші апостоли? У яку церкву всі ці хлопці ходили, хто їм томоси роздавав? А таки ж не ходили. І перші їх послідовники теж не ходили, більше по печерах до Бога зверталися. І яйця на Пасху не фарбували. Невже вони в Царство Небесне не потраплять?
От тільки не потрібно обвинувачувати автора в богохульстві. Я не про Бога і віру у нього, я про те, як вас дурять.
