Нещодавно в Козельщинському районі пройшов традиційний зліт мотопарапленеристів, у рамках якого відбулися змагання на кубок пам’яті Олександра Величка.
Про тих, хто стояв біля витоків
Щороку, у вересні, люди, яких манить романтика неба, збираються поряд із селом Нижня Мануйлівка, що в Козельщинському районі. Тут чотирнадцятий рік поспіль проходять змагання на кубок видатного льотчика Олександра Величка, який був основоположником парапланеризму в нашій країні.
Як розповів один із організаторів турніру Олександр Прокоп, завдяки старанням льотчика-випробувача, 20 років тому в Кременчуці заснували аероклуб. Олександр Величко — чемпіон країни в класі «мотопараплани», входив до збірної України. Льотчик трагічно загинув у 2004 році на змаганнях у Кам’янці-Подільському.
— У пам’ять про засновника мотопарапланеризму і нашого товариша ми разом із Михайлом Яриною заснували щорічні змагання, — говорить Олександр Прокоп. — Нижня Мануйлівка була обрана не випадково. На степовій місцевості, поряд із річкою Псел, можуть розміститись усі бажаючі. Територія чудово підходить для зльотів, адже сюди з’їжджаються пілоти, які стартують із ранцевим парамотором, власники паратрайків, дельтапланів і навіть надлегких літаків.
Участь у змаганнях за володіння кубком беруть виключно власники парамоторів. Вони змагаються в польотах навколо повітряних конусів, за вказаним маршрутом, на швидкість, у посадці на точність, точності проходження маршрутів, тривалості польоту, орієнтуванні та інших дисциплінах. Оцінювання учасників проводиться за правилами Міжнародної федерації повітроплавання. Цьогорічним суддею змагань був Олексій Раков. Чоловік добре відомий у колах планеристів далеко за межами України, так як він є виробником парапланів та спорядження як для ранцевих установок, так і для паратрайків. Тобто, парапланерного крила, за допомогою якого відбувається сам політ.
Постійно в Нижній Мануйлівці збирались близько сотні власників різної авіаційної техніки. Приїздили любителі неба з Донецької, Луганської, Харківської, Дніпропетровської, Київської, Полтавської і західних областей. Цього року учасників було значно менше, ніж зазвичай. На думку організаторів, на це вплинула внутрішньополітична ситуація в країні, частина мотопарапланеристів працюють за кордоном, для декого приїхати в Мануйлівку стало дорого.
«Пока всі хлопці машинками грались, він над ними самольотом літав»
Зі слів Олександра Прокопа, він літає з парамотором із 1999 року. Більше місяця витратив на те, аби навчитись стартувати з ніг. Перші парамотори, які використовували парапланеристи, виготовляли з мотоциклетних двигунів. Вони важили близько 35 кілограмів і розвивали швидкість до 40–45 кілометрів за годину.
Володимир Гусак, який до початку бойових дій на сході України мешкав у Докучаєвську, згадує, що почав займатись парапланеризмом із 1997 року:
— Побачив хлопців, які хлопали крилом і стрибали з горки. Мене це так захопило. Згодом сконструював перший парамотор із мотоцикла Восход-3 М, потім — з половини мотора від «Юпітера», далі був гібрид моторного човна і «Мінська».
Сучасні мотори легші й потужніші, розганяють пілотів до 80 кілометрів на годину і навіть швидше. Їх виробляють переважно за кордоном: у Австрії, Німеччині, Італії, Японії. Це можуть бути як автомобільні двигуни, так і двигуни, що використовувались для надлегких літаків. Усе залежить від того, що використовує пілот для польоту: ранцеву установку чи одномісний або двомісний трайк.
Чоловіки говорять, що сьогодні парапланерний комплект (двигун і крило) коштує від 4500 євро.
Парапланеристи називають живою легендою конструктора-аматора моторів і трайків Павла Борківця, який мешкає в Котельві. Про польоти він мріяв ще з дитинства.
Його товариш Григорій Лютенко стверджує:
— Пока всі хлопці машинками грались, Паша над ними самольотом літав.
Павло Борківець захоплюється парапланеризмом більше тридцяти років. Спершу чоловік літав на дельтаплані. Потім виготовив парамотор із мотоцикла «ІЖ Планета-5» і почав літати з крилом. На змаганнях у Дніпрі при невдалому виконанні вправи йому пошкодив ногу двигун.
Та літати на цьому Борківець не припинив. Закоханий у небо конструктор змоделював перший в Україні паратрайк. Прототип зробив із водопровідних металопластикових труб. Далі почав удосконалювати свій винахід, створив і двомісний паратрайк. І зараз його вважають одним із кращих вітчизняних виробників парапланерних силових установок.
Григорій Лютенко допомагає товаришу у виготовленні техніки. Він говорить, що одна установка складається більш ніж із 400 деталей. Кожна з них виготовляється вручну. Усі літальні апарати проектують за індивідуальними замовленнями. На виготовлення однієї моделі потрібно мінімум три місяці. Павло Борківець величезну увагу приділяє безпеці пілота і пасажира. На його «витворах конструкторської думки» підкорюють небеса не лише в Україні, а й у Америці.
На активний відпочинок приїздять разом із дітьми
Узагалі, за такий тривалий період проведення змагань в Нижній Мануйлівці турнір імені Величка переріс у зібрання людей, які закохані в небо і польоти, об’єднаних не тільки одним захопленням, але й споріднених духовно. І цим об’єднуючим фактором є так званий п’ятий океан, у простонароді — небо. Сюди їдуть, аби побачити своїх друзів та знайомих, поспілкуватись і відпочити в приємній компанії.
Наприклад, полтавці Вадим і Наталія Демченки є постійними учасниками зльотів парапланеристів, що проходять в області. Чоловік зізнається, що у свій час сім’я їздила на старенькій «Таврії», при цьому він придбав паратрайк, який втричі перевищував вартість авто. До речі, саме дружина запропонувала йому відвідати курси парапланеристів і всіляко підтримувала, доки Вадим вчився керувати складною технікою. Друзі говорять, що Демченки обох своїх дітей зачали і виростили на таких зльотах, адже малеча завжди приїздить на активний відпочинок разом із батьками.
