От спостерігаю за українськими посадовцями. За всіма — від Президента до якогось сільського голови із маленької сільради. Спостерігаю і намагаюся зрозуміти, де ж у їх організмах знаходиться та маленька чи велика кнопка, що відповідає за роботу функції Бога? А що вона, та кнопка, існує — сумнівів немає.
От давайте поміркуємо разом. Усі наші посадовці, від мала до велика, і ті, кого вибрали, і ті, кого призначили, дуже схожі між собою. Усі в один голос стверджують, що прийшли у владу працювати для людей. Ну з цим усе зрозуміло. Хто ж скаже, що прийшов для того, аби «свиснути» мільйон чи мільярд, забезпечити себе, сім’ю, родичів, пару коханок матеріально або задовольнити власні амбіції морально. Не виберуть же.
Між тим, важко в Україні знайти посадовця, котрий би за часи свого панування, ой, вибачте — керування, збіднів. Так, є деякі індивідууми, які відмовляються від офіційної зарплати. Але ж знову. Практично в кожного чиновника одразу знаходяться родичі, які виявляють ледве не надприродні таланти у веденні якогось бізнесу. Якщо чиновник — чоловік, то у нього жінка — успішна бізнес-вумен, у посадовців жінок, навпаки, чоловіки вся, як на підбір, талановитими бізнесменами виявляються. І всі за період керування лише багатіють, примножують свої статки. І квартири, і машини, і нові земельні ділянки в людей з’являються. Дійсно, «для людей» же працюють.
Депутати — вони, звичайно, грошей за свою роботу не отримують. Окрім тих, хто у Верховній Раді. Ну ті взагалі, усі без винятку, якимись праправнуками Ісуса доводяться. Останнього «Лексуса» на благо людей віддають.
Але й депутати рад нижчого рівня, окрім хіба що сільрад, у своїй більшості є людьми далеко не бідними.
Та найцікавіше в цій історії із кнопкою «функція Бога» навіть не її наявність у посадовців, а той факт, що величезна кількість населення і сприймають їх, чиновників, як богів. Не один раз і не двічі доводилося розмовляти із людьми, які приносять у газету статті зі славослів’ям на адресу того чи іншого чиновника. Дякують за те, що дорогу зробили, дякують за те, що дитячий майданчик встановили, за те, що за бюджетні кошти «подарунок» у лікарню чи школу привезли, дякують за все — за щасливе дитинство, за те, що Сонце зійшло о п’ятій тридцять. І так далі, і тому подібне. Ледве руки і ноги не обціловують. Слава тому, слава іншому. Мимоволі приходить на думку асоціація із «Слава Богу». Так, начебто, по-справжньому віруючі люди говорять. Та скільки ж їх, тих богів, якщо кожного чиновника із мандатом славити?
Пробував пояснювати людям, що подяки посадовцям за роботу, котру ті виконують і отримують за це зарплату із бюджету, є рекламою. І за це потрібно платити гроші. Дехто розуміє, дехто ображається. Кажуть: «А за що ти із нас гроші дереш?» Ну як пояснити таким людям, що вони вже наперед заплатили всім без виключення посадовцям за їх роботу. І якщо так дякувати, то потрібно в кожній газеті друкувати подяки поліцейським, медикам, соцпрацівникам за те, що вони просто вийшли на робоче місце. Скажете, їм за це гроші платять. А чиновникам — ні?
Між тим, практика невблаганно свідчить, що успішними і багатими є ті держави, де в посадовців відсутня кнопка «функція Бога». Вони просто працюють за зарплату.
Так може вимкнути ту функцію? Перш за все, вимкнути у своїй голові. Може тоді дійсно для людей, а не для «людей» працювати почнуть.
