У цьому номері «ЕХО» ми, нарешті, вибрали час, щоб опублікувати матеріали, присвячені людям, які в минулому році відзначилися в тих чи інших аспектах нашого із вами суспільного життя районного значення. Редакція вже кілька років поспіль на свій страх і ризик визначає кращих земляків у номінаціях «Кращий політик», «Кращий спортсмен» тощо. Звичайно, наші оцінки не претендують на статус істини в останній інстанції. Та принаймні, якщо ми й помиляємося, то чесно, не за гроші. І псевдотитулами «Жінка тисячоліття» не розкидаємося.
Та мова в цій статті піде не про домінантів, а про те, якої номінації катастрофічно не вистачає. Не вистачає до такої міри, що на сьогоднішній день навіть важко сформулювати її назву. Хотілося б відзначати керівників органів влади, які на ввіреній їм посаді чи території досягли якогось визначного успіху. Успіху, хоча б за нашими скромними мірками.
Критерії визначення переможця вже б якісь виділили. Можна було б орієнтуватися на різке зростання бюджету, створення умов для появи серйозного інвестора і появи великої кількості нових робочих місць.
От ми в редакції напередодні виходу цього номера газети сиділи і думали над питанням, кого б можна було відзначити вже сьогодні. І ви знаєте, так і не придумали. Напевне, тому й із назвою для номінації не склалося.
Так, у нас в районі є більш-менш благополучні в плані формування бюджету ради. Були і втілені в життя проекти. Там Будинок культури реставрували, там екопарк відкрили. Але чи є це досягненням? Освоїли бюджетні гроші — так. Це — прорив, нове слово? Ні. А в чому заслуга керівників? Там, по великому рахунку, немає її, тієї заслуги. Ну не дякувати ж людям за те, що гроші просто не вкрали.
А те, що на одній території району бюджет більш наповнений, ніж на іншій, є заслугою не керівників на місцях, а виключно вищої влади України. Одним акцизний збір з нафтопродуктів віддали, інші більші відрахування з інших податків отримали. А що вони самі для наповнення бюджету зробили?
Ні, звичайно, невеличкі локальні успіхи є. І можна відзначити наполегливість, з якою та ж голова РДА Таміла Шевченко сіпає за поли сільських голів, спонукаючи до участі в тих чи інших державних чи обласних проектах із залучення додаткових коштів. Але цього мало.
Днями мав розмову із одним керівником сільради. Людина, здається, вболіває за свою територію, має плани, знає, куди потрібно направити кошти першочергово. І водночас розповідає дуже характерну для нашого сьогодення історію. Прийшли до них інвестори із дуже серйозним, як для масштабів нашого району, проектом. Хочуть виробництво відкривати. І виробництво набагато технологічніше, із більшою доданою вартістю, аніж швейні цехи.
І що ви думаєте? Відмовили інвесторам. Причина банальна — можливо, виробництво екології зашкодить. Аргументами і фактами, уже звично, себе ніхто не утруднював. От може зашкодити, і все тут. А може й не зашкодити? Може. Але якщо не пустимо, точно не зашкодить.
Якась буквально дитяча інфантильність. Хочемо, щоб було більше грошей в бюджеті. Хочемо, щоб люди жили краще і не їхали на заробітки в Польщу. Хочемо в Євросоюз і зарплати та пенсії в евро за курсом один до одного із гривнею. І щоб екологію зберегти, щоб, не дай Бог, не «воняло». А саме головне, хочемо при цьому ще й не напружуватися.
Ні, можливо, так і буває. У казках для молодшого дитячого віку. У реальному дорослому житті все набагато жорсткіше. І все йде до того, що Україна перетвориться в суто аграрну хутірську державу із кількома мегаполісами і величезними безлюдними територіями, у яких навесні та восени з’являтимуться приїжджі трактористи і комбайнери, щоб обробити безкрайні поля. І всі оті відреставровані клуби, водогони і школи просто зникнуть із лиця землі під впливом невблаганного часу. І все це станеться вже через 10 років.
Це якщо сидіти і чекати: щоб прийшли, збудували, екологію зберегли, ще й грошей дали.
Звичайно, вищенаведені роздуми є виключно песимістичним прогнозом, який, дасть Бог, не збудеться. Є й інший прогноз. Можливо, уже в наступному році ми будемо відзначати керівників, які створили сприятливі умови для розвитку бізнесу, впустили на свою територію інвесторів, у них були створені нові робочі місця і люди почали повертатися в села. Можливо і таке. Але це станеться лише в разі, коли ті керівники перестануть жити у світі дитячих ілюзій, перестануть чекати на прихід нового президента, нового парламенту. І так далі, і тому подібне.
Так що в новий рік — із новою надією. От тільки не потрібно тут про вибори.
