Досить претензійна назва вибрана для цієї статті, щоб привернути увагу більшої читацької аудиторії. А потім спробувати маніпулювати свідомістю читачів. Із тим, щоб донести до їх свідомості, що нею, свідомістю, щодня маніпулюють.
Для початку пропоную одразу прийняти той факт, що нашою із вами свідомістю постійно маніпулюють, тобто, впливають на неї. Як правило — із корисливою метою. По великому рахунку, і цей текст можна, і, напевне, потрібно, сприймати, як маніпулювання. Адже ви читаєте букви і слова, вони викликають якісь думки та враження. І це змінює вашу свідомість у тій чи іншій мірі. Але важливою є передусім мета того чи іншого тексту. Автор цього тексту не має на меті отримати якусь особисту вигоду. Мета інша: примусити читача задуматися. Чи повірите ви в щирість задуму — ваша справа.
Отже, почнемо із того, чому виник задум написати саме таку статтю. Першим чинником стала публікація під назвою «Сугестивні технології маніпулятивного впливу». Її авторами є група науковців. А у світ вона вийшла в 2011 році під редакцією, на той момент, ректора Національної Академії Служби безпеки України Євгена Скулиша. По суті, це є навчальним посібником для журналістів, психологів, кримінологів і працівників спецслужб України. Зараз цю роботу можна спокійно перечитати в мережі Інтернет. У посібнику йде мова про те, як ті чи інші групи людей впливають на інших, нав’язуючи їм свою волю. У тому числі, і через ЗМІ, передусім — через телебачення, мережу Інтернет, блогерів, ЛОМів (лідери громадської думки).
Ну, почав читати посібник — та й по тому. У принципі, це не стало основним поштовхом для написання вже власної статті. Адже ні для автора, ні для частини читачів давно не є секретом, що свідомістю українців досить безцеремонно маніпулюють, більше того, навіть програмують її. А можливості маленької провінційної газета надто обмежені, щоб якось вплинути на загальну ситуацію. Адже було б по меншій мірі наївним вважати, що один текст може протистояти величезній і надпотужній машині маніпулювання свідомістю, у якій задіяні телебачення, Інтернет, висококваліфіковані і високооплачувані фахівці.
Та потім трапилося два епізоди, які стали остаточним поштовхом для написання статті. У обох випадках автору довелося розмовляти з освіченими, психічно абсолютно адекватними людьми. І бачити, як їх свідомість уже запрограмована.
Епізод перший. Розмова із двома молодими людьми з приводу здорового харчування. Головна їх теза — ми знаємо про здорове харчування, але не можемо його собі дозволити, тому що це дуже дорого. Люди говорили щось про авокадо, грейпфрути, маракуйю та іншу трясцю. І таких людей, які вважають, що не можуть собі фінансово дозволити їсти нормальну «здорову» їжу, дуже багато. Напевне, більшість українців так і думає. Адже, якщо вірити офіційній статистиці, то в нашій державі постійно зменшується обсяг споживання рідних українських яблук. І, навпаки, зростає споживання цитрусових, які в нашому кліматі не ростуть. Довелося годину витратити, щоб спробувати довести людям, що яблука, каші із круп, чорний хліб — це зовсім недорого. А більшість отієї фігні, яку вони купляють у магазинах — це шкода. Якщо не для здоров’я, то для гаманця точно.
Епізод другий. Розмова із медиком. Людина в білому халаті першою її розпочала.
— Оце в мене сьогодні настрій гарний.
— А чому гарний, що приємного відбулося?
— Та у Венесуелі проти їхнього президента Мадуро народ піднявся.
— ???
Коротенька німа пауза. Потім таки запитую:
— А Вам яке діло до того Мадуро і до Венесуели з її народом?
— Так це ж Путіну погано. А те, що йому погано, — нам добре.
— ???
Я особисто не знаю, чому президенту Росії Путіну стало гірше через заворушення у Венесуелі. А головне — не розумію, яка з цього користь для звичайного українського медика. А чітко розумію, що свідомість людини вже змінена. Людина не думає про ті проблеми, що виникли із реформуванням медичної галузі, у якій працює, про дорогий газ та низьку зарплату. У неї Мадуро в голові. Хоча, по великому рахунку, ні ситуація із цим президентом, ні з Путіним, ні з усім венесуельським народом на якість життя медика в Кобеляках абсолютно не впливає.
Передбачаю, що в цьому місці у частини публіки в голові одразу з’являться думки, на зразок «Що ти мелеш, як це не впливає», «Ми знаємо, що венесуельська нафта, вийшовши на ринок, зменшить ціни», «Так що ж це нам, не знати нічого?», «Хто володіє інформацією — той володіє світом» і так далі, і тому подібне.
Я ж пропоную задуматися над тим, чи дійсно ви володієте потрібною для вас інформацією. Чи, можливо, вам свідомо її вкладають у очі, вуха, а з цим — і у свідомість. І як же це мільярди людей протягом десятків тисяч років виживали, не отримуючи щоденно інформації про ціну бареля нафти, ситуацію у Венесуелі, переваги авокадо перед яблуком? До чого йдеться. А до того, що отримана вами інформація зовсім не обов’язково є дійсно корисною і, як правило, свідомо вкладеною у вашу свідомість власниками телеканалів, газет, блогерами та іншими маніпуляторами.
Не так давно, кілька місяців тому, читаючи перші новини про Томос, автор підсміювався над ними, спілкуючись із друзями. Мовляв, не працюватиме така досить примітивна інформаційна акція. Ага, не працюватиме. Помилився автор, працює ще й як. Політтехнологи краще розуміються на людській психіці. І черговий крок до того, щоб діючий Президент виграв вибори, виявився цілком вдалим.
Узагалі, зараз українці, самі того не усвідомлюючи, є об’єктами, точніше, жертвами щоденної інформаційної війни. Причому, що особливо небезпечно, вона, та війна, відбувається практично на всіх рівнях, навіть на нашому глибоко провінційному. Йде інформаційна війна на рівні держав між Україною та Росією, точніше, між людьми, які у владі. Йде війна політична, передвиборча. Ба, навіть у Кобеляках ми стали свідками інформаційного протистояння. Уже й листівки по місту почали розкидати.
Саме тому інформація про цю війну, її методи і, по можливості, способи протистояння може бути корисною. А для того, щоб частина критично налаштованих до автора і до «ЕХО» земляків не говорили знову про вигадки провінційного розумника чи дурника, ми й спробуємо скористатися відомостями, взятими із посібника для СБУ. Таки ж, нібито це серйозна організація, яка, до речі, на думку одного з активних коментаторів редакційного сайту, ще й курує наше видання. Знову ж таки, задумуєшся, наскільки цікавою штукою є наш мозок. У чоловіка немає жодного доказу, жодного факту співпраці «ЕХО» із СБУ, але він у цьому майже впевнений.
Що ж, далі буде. Продовження читайте в наступному номері «ЕХО».
