У понеділок на мобільний зателефонував кунівський сільський голова Віктор Варава. Віктор Іванович цікавився, як буде голосувати моя теща: чи приїде на дільницю для голосування, чи членам комісії необхідно приїхати до неї додому. Банальна рутинна процедура, пов’язана із організацією голосування. Поговорили, обмінялися інформацією та й зайнялися іншими справами. Та через хвилину зрозумів, що Варава нагадав мені про те, що 31 березня 2019 року в Україні відбудуться вибори президента. От чесно пишу, без тіні лукавства чи кокетування, забув автор про вибори. Ні, звичайно, вони не повністю стерлися з оперативної пам’яті мого мозку. Хоча б через те, що доводиться писати статті, із ними пов’язані. Але в такому собі переліку важливих справ знаходяться десь у шостому-сьомому десятку.
Не знаю, чи це правильно, чи ні. Не готовий на сто відсотків стверджувати, що організовувати своє життя потрібно так, щоб забувати про вибори, навіть про президентські. Але думаю, що певна і досить велика «крихта» правильності в цьому є.
Це як прийняти для себе, що Новий рік є всього-навсього датою в календарі, а Дід Мороз є хорошим, але вигаданим персонажем, який в реальному житті не існує.
І цілком можливо, що справжні зміни на краще в Україні почнуться тоді, коли значна частина людей, більша, аніж зараз, усвідомлять, що вибори — це як Новий рік. Це всього-навсього один день, один крок у грандіозному і довготривалому політичному процесі. Пройде день голосування, пройде другий тур, відбудеться інавгурація старого чи нового президента. І все. Життя буде продовжуватися. І нічого принципово нового в ньому не станеться. Точніше, станеться, але в житті кількох людей — тих, хто вибори виграв чи програв. А всі інші…
До всіх інших вибраний Дід Мороз не прийде. Україна не стане одразу міцною економічно державою, нею ще кілька років керуватимуть ззовні, у основному — із Вашингтона. До цього кілька років — у основному, управляли з Кремля. Ненависна і мало кому зрозуміла медична реформа буде продовжуватися, землю сільськогосподарського призначення будуть продавати, тарифи на комунальні послуги зростатимуть, як і ціни на більшість товарів. Зарплату і пенсію до тисячі еврів у місяць не піднімуть. І корупцію за кілька днів одним публічним розстрілом не подолають.
Знаю, що цей текст, особливо його попередній абзац, не додадуть мені симпатиків. Адже мав нагоду спостерігати реакцію земляків на озвучені тези. Дехто хіба в очі не плював. Але буде саме так, як написано вище. Можете зберегти цей текст і перечитати через рік, два, п’ять.
А пишу це зовсім не для того, щоб когось зайвий раз позлити чи посіяти якусь зневіру. Просто можу користуватися розкішшю казати і писати те, що думаю, а не те, що від мене хочуть почути. Адже не балотуюся нікуди. А ті, хто балотуються…Вони — не Діди Морози. А ви ж, принаймні ті, хто має право голосу, уже давно не діти. Пора б уже зрозуміти, що ні Петя, ні Юля, ні Володя не прийшли в цей світ лише для того, щоб уже з 1 квітня 2019 року активно почати вас, одного, окремо взятого виборця, ощасливлювати.
На цьому все. І все буде добре. Просто не так швидко, як хотілося б.
