Ця редакційна написана під враженням від власного Дня народження, який пройшов просто чудово.
Був гарний березневий день, ранковий крос, вечірні гантелі, зустрічі з приємними людьми, багато-багато роботи і келих вина під час вечері з дружиною. Не було традиційних для більшості «святково вбраних столів», букетів, застілля і «моря» алкоголю. Як на мене — черговий прекрасний день.
Але написана ця стаття не лише для того, щоб похвастатися. Поділюся думкою, яку, можливо, хтось вважатиме крамольною, хтось — правильною. Вона, ця думка, давно «просилася» на папір, а черговий День народження лише прискорив процес.
Досить часто в компаніях своїх ровесників або людей більш поважного віку, інколи — трішки молодших, доводиться чути вислів «Живу для дітей». Ще частіше говорять «Нехай хоч діти поживуть». Такий собі своєрідний хештег старих пердунів виходить. Таке собі виправдання цілі та змісту життя. Як на мою суб’єктивну думку, по-іншому подібний життєвий девіз назвати важко.
Ну, якщо дитина знаходиться у віці немовляти, якщо їй п’ять, десять, дванадцять років, то цей вираз ще можна зрозуміти. Малі діти дійсно далеко не завжди можуть обійтися без батьківської опіки та піклування. Але якщо дитині вже двадцять, тридцять, сорок років? Тоді починають використовувати вираз «Живу для внуків».
Але виникає ще цілий ряд риторичних запитань. А як жити тим сорока, п’ятдесятирічним, у кого дітей немає? А якщо в дітей усе настільки «в шоколаді», що вони не потребують жодної допомоги й опіки? Зрештою, а якщо діти живуть в іншій державі, за тисячі кілометрів, і навіть побачити їх «вживу» немає змоги? Для кого чи для чого живуть отакі люди?
Знову ж, як «нехай поживуть» діти, якщо їх батьки в сорок, п’ятдесят років фактично списали самі себе із активного життя, не мають нових планів і бажань? А приречено чекають пенсії та чергового месії, який після чергових виборів «все» зробить. Але не для них, а для дітей.
А чому не для вас? А чому ви вирішили, що недостойні кращого життя якщо не сьогодні, то завтра? А ваші діти й онуки — ще кращого.
От і здається мені, що отой винесений у заголовок хештег є таким собі відголоском недавнього минулого, коли жили і працювали заради «світлого майбутнього», «побудови соціалізму», «перемоги комунізму» та інших пропагандистських дурниць. Перемоги комунізму, вочевидь, не буде. Тому залишається #живудлядітей.
Безумовно, усе вищесказане абсолютно не суперечить нормальному людському бажанню про когось турбуватися і бути оточеним турботою. І святості материнської любові, і необхідності в батьківській настанові.
Але ж… Народ, діти вже виросли. Ви для себе спробуйте нормально пожити, а дітям від цього лише краще буде.
