21 квітня в Україні відбувся другий тур голосування на виборах Президента. Як і очікувалося, ним став Володимир Зеленський, продюсер студії «95 квартал», шоумен і актор. Виборчий процес закінчився, почалася підготовка до інавгурації сьомого за ліком Президента України. Але, знову ж, очікувано, пристрасті навколо фігури нового керівника держави не вщухли, а питань щодо майбутнього України менше не стало.
Цій темі автор планував присвятити звичайну редакційну статтю. Але коли почав складати до купи думки, то стало зрозуміло, що коротенькою статтею на дві тисячі знаків не обійдешся. Та й, певно, не годиться у переддень Великодня псувати політикою третю сторінку, де звично розміщуємо редакційні. Окрім того, маємо традицію в такі дні віддавати перші шпальти представникам духовенства. Отже, перенесемося на іншу сторінку і опублікуємо суб’єктивні авторські судження в розділі «Точка зору».
Одразу чесно зізнаюся, що свій голос і в першому, і в другому турі віддав не діючому Президенту. Спочатку проголосував за Ігоря Смешка, а потім — проти Володимира Зеленського. Хоча і не мав жодного сумніву з приводу того, хто саме виграє вибори. Як не сумнівався і в тому, що на виборах 2014 року виграє Петро Порошенко. До речі, тоді за нього не голосував.
Президентство Порошенка, особисто для мене, не стало розчаруванням. Адже не сумнівався, що Петро Олексійович не зможе виконати більшість даних ним обіцянок. Більше того, правління екс-Президента принесло кілька неочікуваних приємних несподіванок. Головна із них — держава Україна не розвалилася на друзки. Хоча шансів і приводів для цього було дуже багато.
Зараз з’явилося дуже багато бажаючих покричати, що це саме вони зберегли державу, а Петро в цей час лише крав. Інколи навіть дивуєшся, скільки ж у нас гетьманів, кожен слюсар Вася знає, як управляти. От тут і починаються перші риторичні запитання. Якщо ви всі все так добре знаєте, то чому ж вибираєте все гірших і гірших? Кучма був гіршим за Кравчука, Ющенко — за Кучму. Потім вибрали викрадача шапок і корупціонера, потім — мародера і корупціонера. А в 2019‑му, значить, різко «просвітліли». Що ж, доживемо до 2020‑го.
Узагалі, протягом цього року, як і багатьох попередніх, автор доволі безуспішно намагався пояснити широкому загалу, що насправді оте «хороше життя» повинно в мінімальній мірі залежати від прізвища керівника держави і в максимальній — від кожного громадянина. Не зрозуміли. Знову вибрали доброго царя.
І тези, що люди вчергове сподіваються на те, що лад у державі (у кожного свій) наведе один лише новий правитель, стали якимись, як би то делікатніше висловитися, нелогічними. У підтвердження наводжу приклади постів із стрічки соцмереж: « Із 21‑го кидаємо сміття в смітники, поважаємо інших…», «Стару систему зруйнували…», «Європа дає Зеленському 100 мільярдів». І ще якісь таблички про захмарні тарифи, пости про війну, яка набридла, і так далі, і тому подібне.
От сиджу я і думаю. Чи може я проспав 5 років, чи на вулицю не виходив. Хоч убий, не пам’ятаю на вулицях Кобеляк, Нових Санжар, Біликів та Царичанки мітингів і пікетів із протестами проти тарифів, не бачив людей із плакатами «Ні, війні», «Порошенко, сідай за стіл переговорів». Може хтось бачив чи сам стояв у такому пікеті? Фоточку скиньте, будь ласка.
Смітити, значить, не будете, інших поважатимете. А до 21‑го при ненависному режимі Порошенка це було робити ніяк неможливо. У тюрму за це саджали, по руках били. Ідеш, бувало, по вулиці, так і хочеш папірець в урну кинути, а тут як набіжать… Руки крутять, кричать «На тротуар кидай. Ще й наплюй туди!».
Стару систему зруйнували… Десь я це вже чув. Чув і про руки, які нічого не крали. І про першого народного Президента. А, згадав — «Ющенко так!». Архіви «ЕХО» не горять. Бажаючі можуть перечитати. Добре пам’ятаю свою редакційну після перемоги Ющенка. «Переходимо в опозицію до Ющенка» називалася. Пам’ятаю і докори щодо того, як посмів сумніватися у Вікторі Андрійовичу. А потім — як у Арсенію Петровичу, Петру Олексійовичу. Їм же народ довірив, а ти хто такий.
100 мільярдів евро для України під Зеленського. Де ж таку дику цифру взяли. А чому не тисячу мільярдів? І працювати не потрібно, лише на вибори ходи. А віддавати хто буде? Петру, значить, брати кредити не можна, а Володимиру — так.
Чому не вірю Зеленському
Узагалі термін «віра» є ірраціональним. Недаремно ж його в передвиборчій боротьбі активно використовували і штаби Зеленського, і штаби Порошенка. Він продукується тією частиною мозку, яка не відповідає за процес мислення. Автор належить до тієї категорії людей, яка намагається мислити. А для того, щоб замислитися, необхідно, спочатку сумніватися. Тобто — напружити іншу частину мозку.
От ви ніколи не задумувалися, чому ви особисто не стали Президентом? Ви — не крали, ви хочете всім щастя, ви — розумна і молода людина. Але не Президент. А Зеленський — Президент. Упевнений, що лише по Кобеляках ходить пару тисяч готових керманичів України. Але вони ними ніколи не стануть. Так, звичайно, карма в кожного своя і таке інше. А якщо замислитися? А тєлєвізор і тирнет, хвейсовийбук та все інше ролі ніякої не грають? Кіно про Президента на велосипеді нічого не вирішувало? Всякі там блохери, ЛОМи та інша трясця вам нічого в мозок не вкладали? Звідки ж ви все знаєте, як про мародера Порошенка, так і про ідеального Володю? Ага, про це ж «усі» знають. Це ті «усі», хто документи разом з Порошенком, Зеленським та Юлією Володимирівною підписували, чаї ганяли, у одному ліжку спали. А тєлєвізор і хвейсбук тут ні до чого.
Майже фізично відчуваю, як у багатьох читачів десь із нижньої частини грудної клітки піднімається хвиля обурення і чешуться кулаки. Мовляв, що ж це падло пише, хоче в нас віру похитнути. Видихніть, заспокойтеся, це гормони виділилися. Через кілька хвилини пройде, увімкнеться інша частина мозку. Для того, щоб вона, функція мислення, увімкнулася, і пишеться ця стаття.
Вірю в кого? В успішного бізнесмена, талановитого актора і, де-факто, Президента України Зеленського. І… І все. Можливо, ви щось більше про нього знаєте. Я — нічого. Тому й не голосував за Володимира Олександровича. Мій голос заслужити потрібно. І не одними лише лозунгами та обіцянками. А, забув, він владу висміював. Так і я висміюю. Можливо, мені в Президенти гайнути?
А що? Програма є. І її втілення в життя за п’ять років зробить Україну сильною і багатою. Щоправда, коли я оголошую її знайомим, вони кажуть: «За тебе не проголосують ніколи». Знаю. Не проголосують, тому що не брешу, не намагаюся всім сподобатися.
А взагалі, народ, потрібно вже заспокоїтися. І зрозуміти, що ваше щастя не залежить ні від Зеленського, ні від когось іншого. І так жити. Тоді і якість президентів кращою стане.
А зараз… Як каже одна розумна жінка, за сумісництвом — моя дружина: «Воно ж, як борщ, пробувати треба».
Будемо пробувати зелений борщ.
P.S. Чи «заслужив» Петро Порошенко на поразку? Безумовно, заслужив. Він не зумів зробити належних висновків із помилок попередників. Чи є шанс у Володимира Зеленського стати успішним президентом? Безумовно, є. Як на мене — один із ста.
