Уже майже місяць минув із дня голосування в другому турі виборів Президента України. Але, судячи із дискусій, які доводиться відслідковувати у Фейсбуці та інших соцмережах, величезна кількість людей ще ніяк не можуть відійти від виборчого шалу. У реальному житті заполітизованість також зашкалює.
Сьогодні довелося побувати на зібранні білицької громади. Люди зійшлися, щоб висловити свій протест спробою закрити останнє із діючих відділень селищної лікарні.Там теж лунало «Ось Зеленський прийде, скасує медреформу, посадить Супрун і все наладиться». Або «Давайте розженемо селищну раду, яка нічого не робить».
Як тут не згадати класика російської політики, тамтешнього прем’єр-міністра Дмитра Мєдвєдєва, із його сакраментальною фразою: «Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь».
Дуже багатьом людям здається, що достатньо змінити президента і розігнати всі інші органи влади — і все в державі налагодиться. Володимир Олександрович сяде на велосипед, приїде в кожне містечко чи село, відновить виробництво, дасть високу зарплату і, як бонус, відсипле цукерок конфіскованої на користь Коломойського, ой, вибачте, держави, кондитерської фабрики «Рошен».
Що ж, можливо. 73 відсотки виборців України так і думають.
А є 25 відсотків. Серед частини цих виборців побутує інша думка. Мовляв, почекайте, почекайте, ось економіка остаточно розвалиться, дефолт жахне і правління Порошенка видасться раєм. А там і Російська імперія підтягнеться і візьме Україну голими руками.
Одні думають так, інші — інакше. Хто із якої частини українців виявиться ближчим до істини, покаже час. А зараз народ продовжує дружно клясти один одного лише за те, що той проголосував за іншого кандидата в Президенти.
Автору днями вдалося спокійно посидіти в прекрасній компанії, відзначаючи день народження свого друга. Було нас шість чоловіків. Кожен знає, хто за кого голосував на виборах. Троє віддали свій голос за Порошенка, двоє — за Зеленського, один взагалі не пішов на виборчу дільницю, адже не підтримує жодного із двох фіналістів виборчих перегонів.
І що мушу сказати. Ніхто ні з ким не сварився з приводу політики, ніхто нікому із піною біля рота і матюками на вустах правильність саме свого вибору не доводив. І всі сходились у одному — щастя, здоров’я, матеріальне благополуччя кожного залежить виключно від нього самого. Друзі можуть трішки допомогти, влада — створити більш чи менш сприятливі умови для роботи. А все інше — власними ручками, потом і головою. Ніхто не прийде і цукерок не відсипле. Дорослі ж люди всі мають право голосу і право не вірити в діда Мороза. А від прізвища президента особисте щастя чи нещастя кожного із нас залежить у зовсім маленькій мірі. Скажімо, автор за рік втратив одразу двох близьких людей. Обох забрав рак. Це було при Порошенкові. А що, Зеленський би вилікував?
І це, особисте, важить набагато більше, аніж вибори. Це, особисте, погане чи хороше, кожен буде нести і пам’ятати протягом всього життя. А прізвище президента можна й забути.
Напевне, саме це потрібно розуміти в першу чергу. А не ділитися на 25 і 73. Ну розділилися. І що, комусь легше стало?
