Якщо мрія кількох диваків із Кобеляк стане дійсністю, то навесні 2020‑го року в містечку з’явиться перший автомобіль, спеціально пристосований для дрифту.
У всіх народів у всі часи молодь любила, любить і любитиме ризикувати. Недаремно ж іще Наполеон сказав, що найкращими солдатами є сімнадцятирічні.
Сучасна молодь у своїй більшості аполітична, отже воювати не надто налаштована. Але закладена самою природою схильність до ризику має знаходити своє втілення в реальне життя. І тому молодь любить швидко їздити. Їздити на мотоциклах, автомобілях, лижах, сноубордах, скейтах, на всьому, що може рухатися і розвивати достатньо високу для викиду адреналіну швидкість.
Десь із кінця минулого століття молодь почала ще й дрифтувати. Що таке дрифт? Основне визначення терміну «Дрифт» чи «Дрифтинг» — техніка проходження поворотів і вид автоспорту, що характеризуються використанням керованого заносу на максимально можливих для утримання на трасі швидкості і кута до траєкторії.
Зародився шрифт у сучасній Японії. А шаленої популярності у всьому світі набув після виходу у світ фільму «Токійський Дрифт». Основний принцип техніки проходження поворотів за допомогою дрифтингу — викликати короткочасну втрату зчеплення коліс з дорогою, щоб вони почали ковзати по полотну і машину трохи повело вбік. Переваги такого способу в першу чергу складаються в економії часу, що в іншому випадку йшло б на гальмування, а потім прискорення, занос же дозволяє пройти крутий дорожній вигин, зводячи до мінімуму втрату темпу, у якому рухається машина.
Машини для дрифту
У принципі, авто може бути виробництва будь-якої країни, але частіше за все вибір зупиняють на японських, так як саме автопром «країни Сонця, що сходить» вважається істинно канонічним, рідше використовують європейські, часом можна побачити гонщиків навіть на вітчизняному автопромі.
Остаточної думки на предмет того, яка машина краща для дрифту, не існує, проте єдиним є те, що вона обов’язково повинна бути із заднім приводом, у силу простоти входження в занос на такому авто, і легким, щоб ним було простіше керувати. Важливою умовою буде і наявність потужного й надійного двигуна, здатного працювати в дуже інтенсивному режимі, і механічної коробки передач. Хоча знаменитий японський вуличний гонщик Кейті Тсучіа їздить на передньопривідному автомобілі.
Логічно, що перша машина для дрифту повинна бути бюджетною і простою в обслуговуванні, не кажучи вже про поширеність, щоб шукати запчастини було простіше. Вибір напряму залежить від регіону, кількості коштів на покупку і цілей. У країнах СНД найчастіше вибирають BMW 3‑х серій, E30 і E36, так як мінімальним вимогам вони відповідають (задній привід, пристойний двигун, простота в обслуговуванні).
У портових містах на кшталт Одеси вибір частіше зупиняють на японцях, як внаслідок широкого вибору, так і поширеності запчастин. З японських це Toyota Soarer, Mark II, Chaser, Honda Prelude, Mazda RX 8, Nissan Silvia, 180 SX, а якщо бюджет дозволяє, то купити можна легендарні Nissan Skyline R32, Toyota Supra або Sprinter Trueno. Новачку потрібно враховувати, що знайти в хорошому стані будь-яке з перерахованих вище авто — завдання непросте, бо попередні власники, самі навчаючись на них, доводять двигун разом з підвіскою і основними агрегатами до передінфарктного стану.
Диваки із провулку Гоголя
У Кобеляках молодь теж захоплюється дрифтом. Але в основному це починається і закінчується спробами пустити в занос старенькі «Жигулі», які не шкода «уграти». Звичайно, до справжнього дрифту таким любителям полоскотати нерви досить далеко.
Та невдовзі у містечку має з’явитися справжня машина, пристосована виключно для цього виду екстремального спорту. Її власник Максим Філоненко говорить, що по вулицях Кобеляк на своєму переробленому BMW їздити не збирається. Хлопець говорить:
— Зробимо лафет для транспортування, зареєструємо його і будемо возити машину до місць проведення змагань.
Максим живе в Кобеляках, у мікрорайоні Солонці. Ця місцевість є якоюсь аномально щедрою на місцевих «кулібіних» від автоспорту. Тут ледве не кожен третій або четвертий щось майструє у власному гаражі. Аксакалом серед місцевих любителів власними руками зробити ексклюзивний транспортний засіб, напевне, є Сергій Китастий. Він одним із перших почав майструвати мотоцикли. Поряд живуть Артем Письмак, Вадим Фещенко, які їздять на ексклюзивних автомобілях. Причому, не куплених за «шалені», тим більше, батьківські гроші, а зібраних власними руками.
Максим Філоненко теж вирішив бути оригінальним. Він створює машину для дрифту. Процес триває вже вісім місяців і має закінчитися навесні 2020 року. Тоді старезна BMW 3‑ї серії буде повністю готова для участі в змаганнях.
Максим згадує:
— Цю машину я придбав у Кам’янському. Поміняв на жовту «копійку». «Беху» в Кобеляки ми із Миколою Мусієнком притягли на буксирі. І з того часу почали експериментувати.
На автомобілі поміняли практично все. І не по одному разу. Які тільки двигуни не ставили під капот. Навіть «москвичовський» ставили. Та все ж зупинилися на «вісімці» потужністю 240 кінських сил. Такі в масовому виробництві ставлять на «сімки» та Х5‑ті від BMW. Гуму поставили із «Land Rover. Автомобіль максимально полегшили, навіть дно в багажнику зняли. Так що домашні речі чи мішки із картоплею в такій машині не перевезеш.
Підготовці «бехи» до справжнього дрифту Максим і Микола приділяють практично весь вільний час. І вкладають у неї практично всі зароблені гроші. Максим зізнається:
— Так. Це пристрасть. Але, на мою думку, це краще, аніж «захоплюватися» алкоголем чи наркотиками. У кожного своє.
А Микола додає:
— Зараз у нас головне завдання — обдурити двигун.
Адже двигун, який хлопці «запхнули» у стареньку «беху», зроблений для автоматичної коробки передач. А в Максима автомобіль — на механіці. Микола сміється:
— Важко буде, але обдуримо машину. Потихеньку вдається.
Хлопці розповідають, що автомобіль уже адаптований для дрифту можна просто купити. Для заможних людей викласти п’ять-шість тисяч доларів за таку машину не є проблемою. Але вони таких грошей не мають. Але мають ціль. І йдуть до неї.
Давно було сказано, що рух — це все. А молодь любить рух на швидкості. Та ще й із заносом.
P.S. Максим Філоненко не є близьким родичем автора статті
