От і сталося. Президент Володимир Зеленський і його політичний проект під назвою «Слуга народу» отримали в державі під назвою Україна практично необмежену владу. Володимир Олександрович після парламентських виборів має те, про що і Янукович не міг мріяти — повністю підконтрольний парламент. Зараз уже ніхто і ніщо не заважає новій владі робити з цією країною все, що вони вважають за потрібне. Прийняли присягу депутатів, одразу самостійно, ні з ким не домовляючись, ні з ким не торгуючись, створили Уряд. І вперед — до нових звершень і перемог. А якщо домовляться з «Голосом» та мажоритарниками, то й Конституцію можуть одним махом змінити.
Тобто, зараз в Україні виникла унікальна ситуація, коли президент отримав фактично абсолютну владу. Та є там ще в нас якісь суди, поліція і прокуратура. Але ж ми всі розуміємо, що вони нічого не значать. Вони будуть слухняно виконувати волю нового хазяїна. Така повнота влади в Європі є лише в Путіна та Лукашенка. Так що Меркель, Трамп і компанія нервово курять збоку, а Україна отримала диктатора. Що Зеленський чи люди, яких він слухає, продиктують, так і буде. Адже партії під назвою «Слуга народу» фактично не існує. Є група товаришів, які отримали мандат нардепа, потрапивши у «список Зеленського». Вгадайте із двох разів, чи проголосують вони коли-небудь за імпічмент президенту?
Добре це чи погано? Питаннячко ще те. Думаю, що зараз відповіді не дасть ніхто. І снує три основних варіанти подальшого розвитку подій. Перший — завдяки злагодженим діям Президента, Верховної Ради та Уряду, держава Україна починає стрімко розвиватися. Другий варіант — «нові» починають красти ще більше, адже їх ніхто і ніщо в цьому не обмежує. Третій варіант — «а-ля Ющенко». Владу отримали, а що з нею робити — так і не придумали.
Напевне, саме оце питаннячко і є головним мінусом результатів виборів. Минуло вже три місяці з обрання нового президента України, але ще й до цього дня незрозуміло, який курс, вектор чи напрямок руху він обирає.
Так що тим українцям, які беззастережно проголосували за Зеленського та його команду, радіти і кидати в повітря чепчики ще зарано. Поки що вони нічого не здобули і нікого не перемогли. Здобули і перемогли Володимир Олександрович і… І невідомо хто. Так, народ очікує «посадок». Ну цього вже очікували після відсторонення від влади Януковича. Чим усе завершилося, не нагадаєте?
Ще одним мінусом є той факт, що парламентські вибори виграла партія, якої не існує. Тобто, люди вчергове проголосували за ілюзію. За надію. За сподівання.
Хоча в цьому, як не парадоксально це звучить, є й плюс. Надія ж ще не вмерла. А як умре, то потрібно буде швиденько тікати з цієї країни. Якщо випустять, звичайно.
Тепер плюси. «Бабло» нарешті програло. У тому ж 149‑му окрузі, де ми з вами живемо, спонсори Артема Леонідовича витратили силу-силенну грошей на агітацію, на концерти та інший непотріб. І зазнали нищівної поразки. Отже, «бабло» далеко не все вирішує в цьому житті, у цій країні. І це — однозначний позитив. Перемогла ідея. Так, це ідея ілюзорної надії на якусь справедливість. Але ж таки ідея.
Другий плюс. Нарешті відбулася зміна так званих «еліт». Люди, які роками, навіть десятиліттями, ледве не автоматично отримували заповітний депутатський мандат, нарешті отримали облизня. Відтепер «священних корів» в українській політиці не існує. І це ж добре. Так, їх змінили абсолютно нікому не відомі люди, від яких не зрозуміло, чого очікувати. Але то вже інше питання. «Старі» політики нарешті пішли.
Третій плюс. Вибори пройшли чесно, без фальсифікацій, тим більше, кровопролиття. Дехто вже навіть назвав їх результат мирною революцією. Ну, це явне перебільшення. Хоча можливо, революція таки почалася.
Четвертий плюс. У нового президента, нової влади вже немає жодної «відмазки». Усі козирі в їх руках. І вже до настання нового 2020 року вони можуть продемонструвати суспільству перші результати своєї перемоги на виборах.
Так що потенційних плюсів, як і після президентських виборів, поки що більше, аніж мінусів. Але все це лише можливості, перспективи, шанси. А як ними скористається нова влада, покажуть уже кілька наступних місяців. Поки що ми лише дивимося реаліті-шоу. До речі, а хто сказав, що його не можна демонструвати п’ять років?
