Житель села Білоконівка, що на території Чорбівської сільської ради, скаржиться на недостатню увагу органів влади до проблем, які виникають у нього, як у інваліда. Чиновники говорять, що ситуація не така однозначна, якою її змальовує скаржник.
Олегу Охріменку 53 роки. Чоловік живе в малесенькому селі Білоконівка, що розташоване, як прийнято говорити, «на краю географії». Чорбівська сільська рада знаходиться на самій околиці Кобеляцького району. А Білоконівка є одним із найменших з існуючих там сіл. Живуть там переважно пенсіонери.
Олег Охріменко зателефонував до редакції і запропонував приїхати до нього в село і розповісти про нелюдські умови, у яких доводиться жити. За словами чоловіка, який є інвалідом (кілька місяців тому Олегу ампутували частину ноги), інколи йому доводиться пити дощову воду, що накопичується у вазонах для квітів.
…Олег зустрів на порозі маленького будиночка, у якому проживає. Відірвавшись від розмови по мобільному телефону, чоловік запитав:
— Упізнаєш мене? Ми ж у дитсадок разом ходили.
Довелось чесно зізнаватися, що не впізнаю. Після закінчення дитсадку, ми обоє добряче змінилися.
Потім розмова перейшла на більш серйозну тему. У травні поточного року Олегу Охріменку ампутували частину лівої ноги. Інша кінцівка теж пошкоджена задавненою хворобою. У результаті, чоловік обмежений у можливості вільно пересуватися. За його словами, бувають дні, коли він залишається навіть без питної води. У дворі є колодязь, але інвалід самостійно не може дістати із нього воду. Каже:
— Є в мене товариш у Чорбівці. От він приїжджає і води мені наносить. Добре виручає місцева листоноша Валя Жовтяк. Що не попрошу, усе з магазину принесе. Я не можу користуватися милицями. Ступня іншої ноги гніє і мені боляче на неї ступати. Спасибі добрим людям, Люсі Поцілуйко і Зої Гупало, знайшли мені інвалідний візок і дали покористуватися. Пандус для заїзду мені зробив друг. Зняв дашок на собачій будці і поклав його на поріг. От я по ньому і заїжджаю в хату. Руками тримаюся за старий телефонний кабель. І так їду. Але по двору на цьому візку не погасаєш.
Олег Охріменко скаржиться на те, що на його проблему не звертають увагу представники місцевої та районної влади. Чоловік стверджує:
— Я з місцевим сільським головою Любов’ю Васютою був у прекрасних відносинах. До того моменту, доки мені ногу не відтяли. А потім щось сталося. Допомогу мені виділяли раніше 1500 гривень, зараз ці гроші десь поділися. Кажуть, що мені можна в хоспіс поїхати. Але потрібно платити 1000 гривень у місяць. А в мене пенсія 1500. І мені один чоловік розказав, що платити в хоспісі потрібно лише 500 гривень. На дрова грошей не дали. Слава Богу, нашкрібав своїх і купив дрів. Он у дворі купа лежить. Але ж їх ще поколоти потрібно. У лікарню поїхати не можу. У селі за поїздку в Полтаву правлять 1800 гривень. Щоб доїхати до Кобеляк треба вісімсот. Де я такі гроші візьму? От зараз звуть на зустріч однокласників. А я ні доїхати туди не можу, ні сісти за стіл. У терцентрі, що таких, як я, обслуговує, кажуть, що сільрада повинна допомагати, у сільраді — на них звертають. Чекаю інвалідного візка, може хорошого дадуть, то хоч по двору їздити зможу. А ще мені протез обіцяють замість ноги. Але не знаю, коли він буде. Допоможіть. Може хоч ви проконтролюєте, чи про мене не забули.
Візок протягом серпня буде. Щоб отримати протез, потрібно їхати в Полтаву
Сільський голова Любов Васюта говорить, що ніякого конфлікту між нею та Олегом Охріменком немає. Вона підтверджує, що інколи сердиться на чоловіка. Говорить:
— Аби ж він вам усе розповів. Так, інколи кричу на нього. І не лише на нього, а й на таких, як він, у кого проблеми є. Які проблеми? Як би сказати делікатніше? Ну оті, що в багатьох чоловіків виникають, що міри не знають. Звичайно ж, усі гроші Охріменку ми виплатили. І допомогу, і субсидію на дрова допомогли оформити. Де він ті гроші подів — це вже інша справа. Проходження всіх виплат можна перевірити. Моя совість чиста. У Олега є сестра, є мама, тому оформити його у якийсь соцзаклад важко. Ми готові допомагати. Але він то в хоспіс хоче, то до Шкарбана. Нехай сам визначається, ми включимося. Зима ж іде. Як він без ніг господарюватиме?
— Зоя Петренко, начальник управління соцзахисту, почувши про звернення Охріменка, миттєво знайшла всі документи, запросила своїх фахівців для роз’яснення ситуації. Вона повідомила, що заявка на засіб для пересування надійшла 3 травня. Візок уже й виготовлений. Виробник відправить його Охріменку прямо додому в Білоконівку. Але після того, як органи соцзахисту заплатять кошти. Орієнтовно це станеться вже у серпні.
А ось для того, щоб отримати протез, Охріменку доведеться їхати в Полтаву. Зоя Петренко пояснила:
— Чоловіка мають оглянути медики. А фахівці з протезування знімуть мірку. Він це зробить, заключимо договір з виробником і заплатимо гроші. Протез буде. Щоб поїхати в Полтаву, теж не бачу великої проблеми. Так, було б зовсім просто, аби в районі діяло соціальне таксі. Але його немає. Та є сільська рада, у неї є кошти. Можна їх виділити і звозити чоловіка в Полтаву на примірку протезу. Було б бажання в сільради.
Звернулися ми і до Валентини Кинько, яка завідує терцентром із обслуговування таких людей, як Охріменко. Вона пояснила:
— У Олега Валерійовича є мама, сестра, донька. Тому оформити його в соцзаклад проблематично. Наш фахівець, який працює в Чорбівці, уже і так перевантажена роботою. Вона просто не встигне ходити ще й у Білоконівку. Але сільська влада може знайти людину в селі, яка виконуватиме певні функції з догляду за інвалідом. За це їй держава платитиме 250 гривень у місяць. Той же товариш, який провідує Охріменка, міг би це робити.
Через два місяці вже похолодає. І у Олега Охріменка виникнуть нові проблеми. Так, швидше за все, у частині своїх бід чоловік може винити лише себе. Але чиновники теж мають йому допомогти.
Ми повернемось до цієї теми вже у вересні.
