Корупція в сучасній Україні є найбільшим злом і гальмом державотворчих процесів. Це визнають усі. Політики говорять про боротьбу з корупцією, але до серйозних заходів із подолання цієї проблеми поки що вдаватися не поспішають. Між тим, в Україні є давній та успішний досвід боротьби з цим негативним явищем. Про те, як із корупцією боролися кілька десятиліть тому, і піде мова в цій статті.
Звичайно, потрібно чітко усвідомлювати, що восьмидесяті роки минулого століття кардинально відрізняються від сьогоднішнього часу. Інша країна, інший суспільний устрій, інше законодавство. Усе зараз по-іншому. Але, на мою думку, успішно боротися з корупцією можна і потрібно й зараз.
Думаю, що перш за все необхідно повернути прокуратурі відібрані в неї попередньою владою повноваження. Без них, без повноважень, закріплених силою закону, органи прокуратури безсилі. Чомусь мені здається, що народні депутати і колишній президент таку ціль і переслідували, позбавляючи прокуратури колишніх функцій. Але одночасно, необхідно усвідомлювати, що самостійно, без підтримки суспільства, правоохоронні органи жодної держави не зможуть подолати таке зло, як корупція.
Розповім про те, як корупційні справи розслідувалися і доводилися до логічного завершення в Оржицькому районі в 70–80‑х роках минулого століття.
У 1979 році мене призначили прокурором Оржицького району. Досить швидко я зрозумів, що правоохоронні органи там свою роботу виконують неналежним чином. А прокуратура взагалі була «беззубою». З роботи районної прокуратури в Оржиці навіть насміхалися, критикували її ледве не на кожній нараді. Це мене здивувало й обурило.
Передусім мною за допомогою інших контролюючих органів була ініційована та проведена перевірка стану дотримання законодавства щодо боротьби із безгосподарністю в місцевих колгоспах та радгоспах. Одразу стало зрозуміло, що не все в Оржицькому районі благополучно. Нами були виявлені факти загибелі великої кількості свиней та корів у деяких господарствах. Збитки складали десятки тисяч карбованців. Але чомусь раніше ніхто не поспішав їх відшкодовувати. Після втручання прокуратури ситуація кардинально змінилася. Збитки, завдані господарствам через нехлюйство деяких відповідальних працівників, були відшкодовані.
А потім ми, як кажуть, «копнули» глибше. У 1981 році під час перевірки в райвідділі внутрішніх справ я виявив відмовний документ, який мене зацікавив.
Згідно із актом ревізії, у одному з господарств бригада приватних осіб із сусідньої області виконувала роботи з ремонту будівель дитсадка, Будинку культури та колгоспної контори. За це «шабашники» отримали 46 тисяч радянських карбованців. Для тих, хто не жив у ті часи, поясню: це була дуже велика сума, адже американський долар тоді вартував 60 радянських копійок.
Але інспектор відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності у сфері економіки при райвідділі міліції чомусь злочину в діях посадових осіб не побачив і у порушення кримінальної справи відмовив.
Мене дуже насторожила явно завищена сума, що фігурувала в цій оборудці. Звичайно ж, постанову я відмінив і одночасно порушив кримінальну справу. Це дуже налякало інспектора міліції і він почав мене настійливо переконувати, що ця справа судової перспективи не має. До речі, так вважали і частина моїх колег та інші юристи, які працювали в районі.
Я ж був зовсім іншої думки. За допомогою працівників прокуратури Полтавської області, які долучилися до розслідування цієї справи, ми довели її до логічного завершення і з обвинувальним висновком направили на розгляд суду. У ході слідства вияснилося, що посадові особи в змові із бригадиром ремонтників завищили суму виконаних робіт ледве не в три рази. А отримані гроші поділили між собою. Це стало зрозуміло після проведення ряду ревізій та експертиз.
Тоді, як відомо, не було Антикорупційних та багатьох інших різновидів судів. Але ті, що були, працювали чітко і вироки в таких справах виносили. І вироки, потрібно відзначити, дуже суворі. Так сталося і в нашому випадку. Полтавський обласний суд засудив голову і бухгалтера колгоспу, бригадира «шабашників» та головного юриста управління сільського господарства, який, до речі, до цього працював заступником начальника райвідділу внутрішніх справ, за хабарі та зловживання до ув’язнення. І чиновники отримали терміни від 10 до 13 років позбавлення волі. Це вам не теперішні умовні покарання.
Інспектор міліції, який виніс постанову, побоюючись за свою долю, швиденько звільнився із посади.
І це був лише початок. За допомогою полтавських правоохоронців, ми продовжили ряд перевірок у господарствах Оржицького району. У результаті, були засуджені до реального покарання ще ряд хабарників та розкрадачів.
Усього ж за чотири роки роботи в Оржицькому районі було засуджено 12 посадових осіб. Підкреслюю, засуджено, а не складено кілька нікчемних протоколів про корупційні діяння, як це робиться зараз.
За таку принципову позицію та сумлінну роботу прокурор Полтавської області направив мене працювати в Кобеляцький район.
…А в Оржиці мене пам’ятають і до сьогоднішнього дня.
…Отак можна працювати і зараз. Була б воля державних органів викорінити корупцію.
