Одне чиря на шістнадцять мисливців

Одне чиря на шістнадцять мисливців

Сезон полювання на пернату дичину нині в розпалі. Сотні, якщо не тисячі мисливців щотижня виїжджають на полювання. Здавалося б. Така величезна кількість людей зі зброєю повинні знищити все літаюче і плаваюче довкола. Насправді ж, дуже багатими мисливські трофеї частіше бувають у байках, які люблять складати і переповідати любителі полювання. Нижче розповім історію із реального життя. І впевнений, багато мисливців упізнають у ній і себе.

Мисливцем я став у 1975 році. А на справжнє полювання мене запросили в 1976‑му. Товариші запропонували поїхати на чорнухинські болота, де, за їх словами, качок — тьма-тьмуща.

Зібравши необхідні припаси, почистивши рушницю та запевнивши дружину, що повернуся із впольованою дичиною, разом із друзями вирушив за наміченим маршрутом. Наш колектив складався із 16 чоловік. Усі були молоді та веселі, повні завзяття та мисливського азарту.

Приїхавши на місце полювання ми одразу зварили смачну кашу. У Чорнухах, на відміну від Кобеляк, на полювання шурпу чи юшку не варять. Смакують кашею, такі в них традиції. Не буду приховувати, кашу вживали із досить міцними напоями. Закінчилася трапеза близько другої години ночі. Усі, хто міг і хотів, почали вкладатися спати. Я для себе вибрав салон свого автомобіля. Заснути було досить складно, надокучали прожерливі комарі та розмови товаришів, деякі із яких відпочивати взагалі не збиралися.

О четвертій ранку пострілами сповістили про підйом і початок полювання. Я взяв рушницю і пішов до болота. Підійшовши ближче і побачивши величезні зарослі височенного очерету, майже одразу втратив бажання йти до чистого плеса, де можуть бути качки. Адже для цього довелося б долати кілька десятків метрів по очеретяних джунглях. Тому я підійшов до копиці сіна, що стояла на суходолі, присів біля неї, обійняв рушницю і солодко заснув.

Прокинувся від грому пострілів, які лунали в мене за спиною. Вийшовши з-за копиці, побачив неймовірне видовище. З десяток мисливців, поставивши з іншого боку місця мого відпочинку імпровізовану мішень, завзято по ній стріляли. Звичайно ж, уздрівши свого товариша, якого мали шанси продірявити мисливським шротом, хлопці отетеріли. Але оскільки все закінчилося благополучно, ми дружно пішли до казана із кашею, щоб продовжити трапезу.

Але там нас очікував інший неприємний сюрприз. Казан був повен величезних, розміром із горобців, жуків та комарів. Такий собі фарш із комах до каші. Та що було робити, не викидати ж кашу. Ми виловили із казана всіх отих комах і з апетитом поснідали.

І потрібно ж такому статися — нам посміхнулася удача. Прямо над нашою компанією пролітало одиноке чиря. Його влучним пострілом збив наш колега по полюванню. Оце й був єдиний трофей на всю компанію із шістнадцяти чоловіків.

Повернувшись додому, відсипався після такого полювання ще майже добу. Але кількість отриманих позитивних емоцій компенсувала всі негаразди і відсутність дичини.

Впевнений, що в цій оповідці впізнають себе і кобелячани. Із того часу минуло майже півстоліття. Але традиції і тенденції не змінилися — усю дичину мисливці не вистріляють ніколи. Не за м’ясом вони їдуть, а за емоціями.


Автор: Григорій Потетій


3 вересня, 10:17 | Чорнухи | Цікаве

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації