Зараз в Україні у владу прийшли нові люди. Дуже хочеться писати слово «нові» без сарказму і лапок. І дуже хочеться, щоб вони не допускали тих помилок, які робили до них усі без винятку українські президенти, прем’єри, нардепи, мери та посадовці рангом нижче.
Не буду тут зосереджуватися на помилках у зовнішній чи внутрішній політиці, економіці та інших сферах, у яких не працюю. Як журналісту, мені ближчою, зрозумілішою і важливішою є комунікація влади із суспільством. Як кажуть, «що в кого болить, той про те і говорить».
Так от, на мою суб’єктивну думку, головною бідою і проблемою всіх наших влад, разом узятих, було якесь патологічне невміння або небажання, говорити з іншими людьми на рівних, щось їм пояснювати, доводити, ба, інколи навіть каятися в помилках.
У кращому випадку представники влади обмежувалися якимось малозрозумілими і занадто пафосними зверненнями до народу, у гіршому — одразу визначали інакомислячих ворогами. І в результаті, зазнали нищівної поразки на виборах від тих, хто говорив просто і зрозуміло.
Зараз у всіх вищих ешелонах влади місця зайняли «діти Голобородька». Можна продовжувати довго і нудно обговорювати феномен Зеленського і людей, яких він привів у владу. Але це вже не зовсім актуально.
А актуально вже для нової влади те, що тепер вони мають просто і зрозуміло пояснювати людям, що ж відбувається, до чого вони прагнуть. А поговорити є про що. І справа тут не лише у відомій «формулі Штанмайера», яку частина українців вважають єдиним способом добитися миру на Донбасі, а інші — зрадою національних інтересів. У нас же ще є надважливе для України земельне питання. А за цим — купа інших більших чи менших, але однаково болючих питань і проблем.
І от тепер вже «діти Голобородька» мають продемонструвати свій хист комунікацій, своє уміння просто і доступно говорити про складні речі. Зможуть, справляться — це означатиме, що вони дійсно «нові», що вони прийшли не для того, аби грабувати і ділити бюджет для своєї користі. Не зможуть — підуть на смітник історії.
Усе вищесказане стосується і представників місцевої влади. Цікаво спостерігати, як зараз у Кобеляках, Бутенках, інших громадах та населених пунктах представники влади, реагуючи на критику або просто іншу точку зору, одразу починають волати про вибори, про намагання їх «скинути», «посадити», понизити їх авторитет, претендувати на їх посади. І так далі, і тому подібне.
Створюється таке враження, що чиновники дуже швидко увірують у власну непогрішність і вважають будь-які свої рішення та дії єдино правильними. А всі, хто думає інакше, — вороги, зрадники, запроданці. Визначень ще може бути багато.
Між тим, абсолютно нормальною є ситуація, коли на ту чи іншу виборну посаду з’являються нові претенденти, які згідно із визначенням мають критикувати, не погоджуватися і, навіть страшно й подумати, шукати на владу компромат. І працювати на те, щоб у майбутньому зайняти чиюсь посаду.
І навпаки, ненормально, коли той чи інший чиновник вважає, що володіє монополією на істину і що його перебування у владі буде вічним. І вже не хоче слухати й сприймати іншу точку зору. Ось це якраз і є першопричиною майбутньої поразки.
Така ось діалектика. До речі, вона в рівній мірі стосується і тих, хто владі опонує.
