Зі звичайних скляних пляшок мешканка Озір спорудила собі міцний паркан. А потім, за допомогою такого нетрадиційного будівельного матеріалу, утеплила стіни власного будинку.
У той час, коли представники української влади та звичайні громадяни переймаються вирішенням проблеми утилізації твердих побутових відходів, дехто з наших земляків уже давно із користю використовує те, що інші вважають непотребом.
Про те, що українці почали використовувати звичайні скляні пляшки в якості будівельного матеріалу, відомо вже давно. Ще раніше споруди із пляшок почали будувати в інших державах.
106 років тому американець Вільям Пек у місті Тонопа, штат Невада, звів перший пляшковий будинок. Збудував його з 10 тисяч пляшок з-під пива.
1968 рік — нідерландська компанія «Хайнекен» почала випускати пиво в пляшках з округлими боковинами і двома пласкими гранями. Їх використовують як будматеріал.
3‑поверхова дача — найбільший будинок із пляшок. Розташований у російському Калінінграді. Стіни між кімнатами викладено з літрової тари для спирту та шампанського. Поряд — лазня із пляшок з-під «Ризького бальзаму».
Жителі Кобеляцького району в основному знають про будівлі з пляшок із телепередач та публікацій у паперових чи електронних засобах масової інформації. Між тим, у нас в районі, у селі Озера, є людина, яка з успіхом використовує незвичайний будівельний матеріал. А з цим — економить власні гроші та утилізує побутові відходи. Найцікавіше, що споруди із пляшок зводить жінка, яка ніколи не працювала будівельником і не має фахової освіти.
Муляром стала через безгрошів’я
Віра Івашко з Озір самотужки спорудила паркан зі скляних пляшок. Споруда їй настільки сподобалася, що жінка вирішила не зупинятися, а продовжувати експериментувати. Із пляшок вона виклала підлогу в будинку, ними ж утеплила стіни, із них збудувала сарай.
Віра Івашко розповідає:
— Я давно своїй мамі казала, що мала народитися дядьком. Немає в хуторі чоловіка, то всю роботу доводиться виконувати самій. У тому числі й будувати. Хоча сама за фахом — працівник торгівлі. Колись закінчила кооперативний технікум.
Віра і зараз не зрікається фаху, утримуючи маленький магазинчик в Озерах. Але паралельно освоїла і мулярське ремесло.
Розповідає, що свій перший будівельний досвід отримала ще в дитинстві. Дуже любила дивитися, як працює жінка, що зводила стіни батьківського будинку. А колись, коли батьків довго не було вдома, взяла й звела паркан із дерев’яних плах.
Жінка згадує:
— А кельму взяла в руки років тридцять тому. Мій тодішній чоловік насміхався. Казав:
— Та ти цеглину в руках тримати не зумієш.
А я йому:
— Та її не тримати, а класти потрібно.
Ідея використовувати в будівництві скляні пляшки з’явилася у Віри у 2014 році. Тоді, як і зараз, вона працювала в сільському магазині. Пляшки в Озерах ніхто не приймає і до цього часу. А везти їх у Кобеляки невигідно через співвідношення «спаленого» бензину і ціни на пляшки в закупівельників вторсировини. Тому роками, навіть десятиліттями, місцевий люд пляшки просто викидає. У магазині Віри їх зібралося кілька тисяч. Працівники сільради почали висловлювати претензії через захаращеність подвір’я.
І Віра в одній з телепередач побачила сюжет про будинки із пляшок. І вирішила використати їх при спорудженні паркану. Розповідає:
— Тут же ще одна причина є. Живу сама, заробляю сама, дитина має рідкісну хворобу. Практично все зароблене витрачаю на лікування. Тому доводиться на всьому економити і рахувати кожну копійку. От і вирішила й на паркані зекономити. Потрібні були цемент, пісок, пляшки і мої руки. І паркан мені обійшовся у 1100 гривень. А сусіди за огорожу із бетонних плах заплатили в десять разів більше.
Коли закінчилися пляшки в магазині, збирала їх по смітниках.
Далі — більше. Після отриманого позитивного результату під час експерименту із парканом, жінка вирішила й далі використовувати пляшки, як будівельний матеріал. Ними вона виклала підлогу в будинку та утеплила стіни. У результаті, вони стали товщими на 30 сантиметрів. За словами Віри, економію на дровах вона відчула в першу ж зиму. Каже:
— До утеплення я не встигала гроші на дрова збирати, камін в дому не гас. А зараз мені достатньо трьох автомобільних причепів дрів, щоб перезимувати. І у хаті тепло. Дві пляшки заміняють цеглину. Ану, порахуйте економію.
Коли на подвір’ї магазину закінчилися пляшки, Віра почала збирати їх на місцевих смітниках. Каже, що цим іще й довкілля зберігає від забруднення. І зараз на подвір’ї будинку лежать сотні пляшок. Усього ж, за приблизними підрахунками жінки, вона вже утилізувала із користю близько п’ятидесяти тисяч пляшок. Використовує всі — з-під шампанського, горілки, пива, газованих і слабоалкогольних напоїв.
Прощаючись, Віра Івашко попрохала:
— Будь-ласка, надрукуйте і моє звернення до добрих людей. Як і раніше, практично всі мої гроші в основному йдуть на лікування дитини. Можливо, хтось захоче допомогти, буду безмежно вдячна. Не для себе прошу, для дитини. А взагалі, ви мене надихнули своїм приїздом, поплачу і знову почну будувати.
Пляшкові будинки — це реальність
Зведення таких будинків можливе двома способами:
- При якому пляшки спочатку укладають рядами, а потім по всій довжині заливають розчином, називається каркасним.
- Спосіб називається кладений, при якому пляшки укладаються, як цегла. Другий спосіб дозволяє підбирати розмір і форму пляшок, викладати малюнки.
Зазвичай для зведення квадратного метра стіни, йде приблизно 220 пляшок і близько 115 літрів розчину, за умови, що шов між пляшками становить 1 сантиметр.
Великою перевагою стін, споруджених із скляних пляшок, є висока міцність, здатність впускати природне світло і при цьому не пропускати вологу. Підтримувати температуру всередині завжди вище нуля, але тільки при достатній кількості світла. Пластичність матеріалу дозволяє викладати будь-які форми і малюнки.
