Напередодні Дня українського козацтва для малечі дитячого садка №4 «Ромашка» Царичанської громади відбулася спортивно-розважальна гра «Джура».
До вихованців раннього віку, молодших, середніх і старших груп цього закладу завітав у гості козак Вернидуб, який у ході зустрічі розповідав про життя, звитягу, побут наших славних пращурів — козаків. А діти слухали та випробовували почуті знання у розважальних іграх. У ролі Вернидуба виступив інструктор фізкультури Олег Сало. Козаку допомагала ведуча свята — музичний керівник установи Тетяна Голуб.
Від Вернидуба малеча дізналася, що козаки — це вільні люди, сильні, вольові і безстрашні, борці за волю, чесну долю і свій край. На Дніпровому острові Хортиця знаходилась Запорізька Січ. На просторій площі були побудовані козацькі хати — коші, або курені. Хто хотів стати козаком, спочатку три роки служив у старого козака за джуру, тобто за помічника. Джура робив усяку роботу і носив за козака другу рушницю й потрібні йому клунки. Було відомо, що запорізькі козаки були працьовитими, садили городину, господарювали і обороняли своє містечко. Козацький танок був для козаків не просто танком для душі, а спеціальними акробатичними вправами, які допомагали навіть у бою. Починали козаки тренуватися змалечку, виконували спеціальні елементи танцю, який називався «повзунець». Різне траплялося в козацькому житті. Їх брали у полон, вони всіляко боронилися, тікали, долаючи безліч перешкод. Щоб попередити збройні напади ворогів, козаки нерідко перепливали Чорне море на спеціальних кораблях (галерах) та великих човнах (чайках). Щоб керувати ними, треба було мати неабияку вправність, спритність та силу. У кожного козака був вірний друг, нерозлучний товариш — кінь, який завжди супроводжував козака в походах. Більшу частину свого життя козаки проводили у сідлі, тому були майстерними вершниками. Козацький народ вправно володів шаблями у бою і знав багато військових тактик ведення бою. Славилися силою, кмітливістю, не боялися труднощів. У вільний час проводили дружні змагання з перетягування канату. Про усе це в зрозумілій для дитячого сприйняття формі Вернидуб розповідав дітям упродовж свята, а між оповіданнями влаштовував змагання та конкурси. Команди «Козачата», «Соколята», «Орлята» та «Зайчата» змагалися між собою, де перемагала дружба. Були такі естафети та розваги, як «зроби багаття», «звари картоплю», «перенеси сіль», «передай булаву», «повзунець», «козацька бійка», «втеча з полону», «козацькі чайки», «вершники», «перетягування канату» та вікторина на знання історії українського козацтва. Треба сказати, що дітлахи теж заздалегідь готувалися до козацьких змагань. Вони вивчили багатенько пісень і таночків. Тож завзято танцювали і дружно співали. А наостанок, старий Вернидуб, звернувшись до дітей, зазначив: — Гадаю, у ваших маленьких сердечках народилася козацька гордість за звичаї рідного народу. Усі ви були молодці. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю. Хай кожен із вас своїми добрими справами і вчинками доводить, що зростає хорошою людиною. У відповідь від малечі пролунало: — Козацькому роду нема переводу!
