Щиро сподіваюся, що цей матеріал буде корисним нагадуванням землякам про страшні і гіркі сторінки нашої спільної історії. Особливо це актуально для молоді. Адже хороша історична пам’ять є запорукою гарного майбутнього.
23–25 грудня 1932 року в місті Кобеляки відбулося виїзне засідання Харківського обласного суду. Вирок був надзвичайно суворий. Секретар райпарткому Ляшенко був позбавлений волі на 10 років, голова райвиконкому Бема і директор МТС Обидало — на 8 років, голова райколгоспспілки Винокуров — на 6 років, завідуючий відділом постачання райвиконкому Павлов і член президії райвиконкому Гарагуля — на 5 років із відбуттям кожним покарання у виправно-трудових таборах у далеких місцевостях СРСР. Голова райспоживспілки Лук’янов отримав більш м’яке покарання — 2 роки в загальних місцях позбавлення волі умовно іспитовим терміном на 5 років та забороною йому на 3 роки займати відповідальні посади та працювати на кооперативній роботі. Попередньо всі названі посадовці були виключені із лав партії. Їм не допомогли ніякі колишні заслуги, хоча перші четверо із названих у свій час були червоними партизанами.
Звичайно, у допитливого читача виникає логічне запитання щодо того, які ж страшні злочини вчинили ці люди. Адже подібне суворе покарання має містити в собі причину. Щоб дізнатися про це, читайте далі. Інформація взята із архівних джерел.
У 1931 році Кобеляцький район, який на той час був колективізований на 80 відсотків, повністю виконав план продажу хліба державі. Здали 15 тисяч тонн. У 1932 році план хлібозаготівель був встановлений на рівні 9300 тонн. По колгоспах — 8 тисяч тонн, по одноосібному сектору — 1300. Експертною комісією врожайність булла визначена у 7 центнерів з гектара, валовий збір — 24 тисячі тонн. До здачі державі належало 2,6 центнера з гектара.
Смішні цифри, у порівнянні із сьогоднішньою урожайністю пшениці в Україні. Але ж не забувайте, що тоді селяни не мали й уяви про тракторну техніку, не кажучи про сьогоднішні Джон Діри та Кейси, що працюють на полях. Не було ні високоврожайних гібридів, ні ефективних добрив. А неврожай загрожував голодом, а не збитками чи недостатніми прибутками.
У той же час, Харківський обком КП(б)У постановою від 19 січня 1933 року відзначив, що Кобеляцький район план хлібозаготівлі виконав лише на 33 відсотки і констатував злочинну бездіяльність, відсутність боротьби із куркульським саботажем хлібозаготівель.
Між тим, то були не бездіяльність і саботаж, а намагання вберегти земляків від голодної смерті з боку керівників районних органів влади. Бачачи страшний неврожай, керівники району, свідомо наражаючи себе на небезпеку, вживали заходів, аби пом’якшити наслідки трагедії, що насувалася.
Секретар райпарткому Ляшенко ще в серпні доводив нереальність виконання плану хлібозаготівлі. Виступаючи на нарадах, він, звичайно ж, закликав виконувати поставлене завдання, але не будь-якою ціною. Буваючи у партійних осередках, він вислуховував скарги людей на труднощі, на неможливість виконати план, Ляшенко радив писати в район і доводити нереальність завдань по хлібозаготівлі. А в Марківці він взагалі дав розпорядження висипати в комору зібране для вивезення зерно і готуватися до посівної. З його дозволу уповноважені парткому і виконкому не лютували по селах, а знаходилися в Кобеляках.
У жовтні Ляшенко, Бема, Обидало та завідуючий земельним відділом райвиконкому Лебеденко (теж згодом притягнутий до кримінальної відповідальності) протягом доби зібрали фактичні дані по району про фактичний обмолот пшениці, склали баланс хліба. Згідно із цим документом, зерно в район необхідно було довозити, а не вилучати. Обидало ще й написав відповідну доповідну записку. З цими документами керівники району поїхали в обласні інстанції, де намагалися довести нереальність виконання плану хлібозаготівель і клопотали про його зменшення.
Керівники району всіма доступними їм способами прагнули допомогти селянам. Тим, хто працював у артілях, давали обіди. Годували в основному галушками. У школах теж варили їсти для дітей. У селах організовували патронати. Райвиконкомом, котрий очолював Бема, було прийняте рішення допомогти артілі «Червона армія» Перегонівської сільради. Тамтешні поля постраждали від граду. У результаті було намолочено лише 142 тонни зерна. Артілі виділили 48606 карбованців у якості компенсації за урожай, що загинув, і видали 75 тонн посівного зерна, а також звільнили від хлібозаготівлі.
Як згадував уродженець Комарівки Іван Щедрий, згаданий тут Йосип Винокуров, у якого працювала сестра Щедрого, допомагав людям продуктами, як тільки міг. Він фактично рятував народ, а репресували його, як ворога народу.
Як було зазначено у вироку суду, Бема, Ляшенко, Гарагуля, Павлов, Обидало, Винокуров, «...саботуючи виконання плану хлібозаготівель, розбазарювали хліб колгоспів, який повинен був бути зданий державі, злочинно витрачали мірчук із державних та кооперативних лімітів на безпідставне постачання поверх нарядів районного центру…».
Отаке то було «розбазарювання», коли люди, ризикуючи власним життям і свободою, допомагали вижити іншим людям, своїм землякам.
Зараз «модним» стає міф про те, що в ті страшні роки українці нищили українців, забираючи в них останнє зерно. Так, бували і такі випадки. Як кажуть, у сім’ї не без виродка.
Але на противагу міфам, ми наводимо факти про те, як українці рятували українців. За що й були репресовані.
