Нещодавно ми публікували матеріал, де розповідали про вихованців художнього відділення Царичанської школи естетичного виховання. Через волонтерів діти передали свої малюнки з найкращими побажаннями тим, кому набагато сьогодні важче, ніж нам. А саме — дітям зони ООС, котрі живуть і навчаються в постійному хвилюванні та стресі. Наші царичанські дітлахи мають наміри постійно обмінюватися своїми художніми роботами і враженнями.
Спілкування проходить через працівницю школи, викладачку теоретичних музичних дисциплін, Дарію Ісмаілову. Ця молода жінка багато років займається волонтерською діяльністю, часто буває в зоні АТО. Зі слів Дарії, вона там проводить з дітьми заняття з музичної культури та виховання. Учням старших класів і їхнім батькам читає лекції із соціальної психології. Разом з Дарією Ісмаіловою співпрацюють представниця благодійного фонду «Захист» (місто Київ) Наталія Лур’є і Альона Панасюк, художник і арт-терапевт (місто Київ). Волонтери приїжджають туди з особистої ініціативи ось уже другий рік. Найчастіше жінки бувають у Красногорівці Мар’їнського району Донецької області. А це — близько півтора кілометра від бойових позицій. Там їх радо зустрічає церковна громада «Ковчег», котра надає притулок на час перебування. Як розповідає наша співбесідниця, ще вони були в Пісках, Первомайську, Невельському. Ісмаілова поділилася своїми враженнями та власними суб’єктивними спостереженнями. Даша розповідає:
— На наші приїзди дуже відкрито реагують. Я була здивована, не знаю чому. У школах повертаються до української мови, люди залишаються українцями, але я помітила, що їм не вистачає зв’язків, неофіційного спілкування з Україною, співпраці на людському рівні. У силу обставин, люди закриті на емоції, вони їх виражають скупо. Та коли ми зустрічаємося другий чи третій раз, ці люди стають відкритими, довірливими, вони знають, що від нас іде тільки добро, і дорожать нашими відносинами. Жителі цього краю сумують за усім українським, кожна інформація їм цікава. А головне — усім хочеться миру.
