Лебединська народна республіка, скорочено ЛНР. Так пошепки, не «на камеру» говорять десятки людей про територію, на якій проживають. А саме — про Драбинівську громаду Новосанжарського району.
20 грудня 2019 року вдалося відвідати цю найпотаємнішу громаду Полтавської області. Найпотаємнішу тому, що інформації про життя громади надзвичайно мало. ЛНР оповита якимось ореолом таємничості, неначе вона розташована десь в нетрях Амазонки чи на вершинах Тібету. Тільки цим, напевне, можна пояснити той факт, що про життя Драбинівської громади у відкритому доступі так мало інформації. Мовчать, ніби не знають про неї Інтернет та друковані ЗМІ, не згадують блогери та громадські діячі. Тому нижче зробимо одну з перших спроб розвіяти туман над ЛНР.
Драбинівська ОТГ була створена в 2017 році. Майже всіма природними ресурсами (у тому числі і в першу чергу, землею) на території громади розпоряджаються підприємства, власником яких є громадянин України Юрій Якович Лебедин. Він же й основний платник податків, а також роботодавець.
Наведемо інформацію, взяту із відкритих джерел, у основному – з інтернет-ресурсу громадського руху «Чесно».
Коротка довідка: громадянин України, освіта вища, безпартійний, ТОВ «Чиста криниця», Голова Ради засновників, місце проживання: Полтавська область, Новосанжарський район, село Драбинівка. Дата народження — 11 травня 1960 року.
У новій декларації депутат Полтавської обласної ради Юрій Лебедин зазначив, що має корпоративні права у 18 підприємствах, причому одна з них — російська, і є бенефіціаром у 21 фірмі. Відкрилися також і земельні ділянки, кошти в «Сбербанку» та автівка.
Спеціалізована антикорупційна прокуратура торік зацікавилася Юрієм Лебедином. Виявилося, що, подаючи декларацію за 2016 рік, депутат не вказав, що він є засновником і власником частини статутного капіталу 16‑ти підприємств (загальна вартість — 22 мільйони 552 тисячі 222 гривні) та те, що є бенефіціаром 20‑ти фірм. Наразі НАБУ в рамках кримінального провадження перевіряє банківські рахунки Лебедина.
Майже всі депутати Драбинівської сільської ради працюють на підприємствах Лебедина, і створюється враження, що всі вони виконують лише прямі вказівки ХАЗЯЇНА або його «смотрящих». Комісія та сесія із прийняття бюджету в цій громаді проходили під повний «одобрямс» депутатів та жінки, яку всі називали Галина Миколаївна. Інколи виникав ефект дежавю: повернення у 80‑ті роки минулого століття на засідання правління колгоспу, а не на сесію в громаді. «Галина Миколаївна» керувала процесом розподілу бюджетних коштів та рішеннями із надання земельних ділянок жителям громади, точніше — із відмові в наданні землі. Ці ділянки на сесії надали виключно підприємствам Лебедина — тобто Земельний кодекс на території громади майже зовсім не виконується.
Крім цього, на сесії можна було стати свідком повного ігнорування Конституції України. «Галина Миколаївна» рекомендувала зменшити зарплати працівникам сільської ради, а також, з метою економії коштів, закрити школи.
Сесію намагалися провести з порушенням законів України — у закритому режимі, проекти рішень не опубліковані, при прийнятті рішень не здійснювалося поіменне голосування. Таке відчуття, що Драбинівська ОТГ — це окремий анклав, у якому є цар та діють лише ним встановлені порядки і закони.
Дивлячись на беззаконня, яке відбувається у створеній під латифундиста Лебедина громаді, можна зробити наступний висновок: так звана реформа децентралізації — це чергова епопея на зразок «укрупнення колгоспів», після якого зникли та були розорані сотні сіл та хуторів. Жодного економічного дива тоді, у 60‑х роках XX-го століття, не відбулося — ковбаса не стала доступнішою, люди не почали жити заможніше. Не відбувається цього в Драбинівській ОТГ і зараз. Більшість людей бідні і залякані, а по селу їздять джипи з озброєною охороною.
На території Драбинівської громади зафіксований дивний симбіоз «інституту смотрящих», характерного для світу криміналу, та європейської моделі децентралізації. І, що найголовніше, — подібна перспектива може стати реальністю і для більшості інших об’єднаних територіальних громад.
