Цікаво таки жити у світі, де інформація легко зберігається і відтворюється. Це допомагає відслідковувати події у їх розвитку, спостерігати, як змінюються погляди й точки зору людей, і робити висновки щодо того, хто ж дійсно керує процесами і рухає історію.
Ось зараз усі ми з вами спостерігаємо за трагікомедією, котра розгортається в процесі реформи децентралізації. Буду максимально конкретним — мова йде про створення об’єднаних громад. І ось ми бачимо, як бутенківці і не лише керівництво громади, а й пересічні громадяни, вдаються до відчайдушних спроб зберегти те, що вони із потугами, із гріхом пополам, але таки ж створили.
А поряд розігрується трагіфарс зі створення Білицької громади. От тут дійсно цікаво і повчально. Цікаво те, що процес очолили люди, які ще зовсім недавно із незавидною методичністю виступали проти саме оцього створення громади. Спочатку брали участь у мітингах на захист єдиного і неділимого Кобеляцького району, потім волали про свою самодостатність і ледве не сльози лили з приводу незавидної долі сіл, які зникнуть після об’єднання. Аж раптом… Раптом усе змінилося. І ось уже Чорбівка, Білики і Червоні Квіти дружно захотіли об’єднатися.
І от що цікаво. Цікаво навіть не те, що керівники сільрад різко змінили свою точку зору. Їх якраз зрозуміти можна. Люди просто сиділи і чекали. Якщо створювати громаду, то потрібно напружуватися, щось пояснювати, ризикувати, людей агітувати. А потім, що найголовніше, на вибори йти. Це перше. А друге — неминуче отримати, так би мовити, пониження у класі. То ти цілий сільський голова, а станеш, у кращому випадку, старостою, без печатки і особливих повноважень. Різниця таки є. От і сиділи люди, і чекали.
Але повторюся, керівників якраз зрозуміти можна. Цікавішою видається позиція народу, який все вирішує. І що ж наш мудрий народ? Себто мешканці громади, депутати там та інший актив. Чому вони різко змінили позицію? Адже у свій час сільські голови не втомлювалися повторювати «Це не ми проти, люди громади не хочуть». А тепер, бачте, захотіли. І це при тому, що для них, для мешканців сіл, принципово нічого не зміниться у будь-якому разі.
А ще можна згадати, як змінювали свої погляди депутати з Красного та Кунівки. То вони об’єднуються з Кобеляками, то через тиждень різко передумують. Було ж і таке. І знову ж, усе — від імені народу. Народ у нас, бачте, такий несерйозний, змінює точку зору від того, як вітер війне.
А насправді той народ просто нічого не знає. І, на жаль, дізнаватися не хоче. Сьогодні йому, народу, дядьки з тітками, ті, які при посадах, одну локшину на вуха навішають, а завтра іншу. От він і вирішує в залежності від сорту локшини. Тому що давно і правильно було сказано: «Той, хто володіє інформацією, володіє світом». А якою інформацією володіє народ? Та із тєлєвізора ж. Або від дядька і тітки з портфелем. Отже, думає, що то він, народ, так думає, а насправді давно подумали і вирішили за нього.
І от зараз у народу на вухах локшина про те, що громаду створювати конче потрібно. І, напевне, хтось наївно подумає, так і буде. Адже народ цього хоче.
Та ні, буде так, як захоче Касай або той, хто керує Касаєм. Касай — це, нагадаю, всенародно обраний депутат від всенародно обраного Президента. А от він, судячи з усього, не хоче ні Білицької, ні Бутенківської громади. От і подивимося вчергове, хто ж у нас керує — народ чи…
