Те, що редакційна цього номера буде присвячена подіям в Україні, акумульованим у Нових Санжарах, було зрозуміло ще 20 лютого. Тоді був апогей подій, які вже зараз сміливо і без долі перебільшення назвали загальнонаціональною ганьбою.
Адже перед усім цивілізованим і не надто світом, українці постали у вигляді вихідців з якогось Середньовіччя, коли люди собі подібних ще палили в багаттях, топили в річках, розпинали на хрестах. І нехай жителі Нових Санжар не надто переймаються тим фактом, що зганьбили їх чи зганьбилися саме вони. Ні, не вони. Зганьбилася вся держава Україна і всі українці. Усі без виключення, у тому числі і автор цієї статті. Адже якийсь пересічний американець, мексиканець чи китаєць, спостерігаючи за позорищем 20 лютого, міг і не запам’ятати назву населеного пункту, де все це дійство відбувалося. Але те, що це було в Україні, жителі інших держав запам’ятали.
І от, коли все це дійство було в розпалі, редакційна вже «народжувалася». І першою її назвою була «Влада чмошників». І мав на меті автор цієї статті рознести в пух і прах нинішню українську владу і, зокрема, Президента України Володимира Зеленського. І трішки позловтішатися. Мовляв, а я ж попереджав, а я за нього не голосував. А новосанжарці дружно проголосували, а потім в один день проклинати почали. Не всі, звичайно, але ж було, таки було.
Але минуло кілька днів. Емоції вщухли і настав час, коли можна видихнути і спробувати подивитися на ситуацію більш спокійно, увімкнути раціо і спробувати проаналізувати. А значить і зробити висновки для того, щоб хоча б спробувати виправити помилки, допущені дуже багатьма сторонами, учасниками ситуації. Якщо зовім відверто, то помилки допущені всіма — владою, медиками, журналістами, звичайними людьми. І оцей комплекс помилок і призвів до всесвітнього позориська.
Ось давайте зараз спокійно глянемо на продовження ситуації. Зараз усі дружно шукають винуватих. Точніше — винуватого. Одні обвинувачують у всіх смертних гріхах владу, другі — усіх без винятку жителів Нових Санжар. Хоча будь отой санаторій у Кобеляках, Царичанці, Козельщині або якійсь Хацапетівці, там відбулося б точно те ж саме. Хіба що із невеликими відмінностями. Один знайомий з цього приводу пожартував «Україну потрібно перейменувати у Великі Санжари». Треті кажуть, що ситуація в Нових Санжарах виникла через злих блогерів, четверті — через Порошенка, п’яті вже впевнені, що то інтриги Авакова, шості на сто відсотків знають, що це знову «рука Москви». Дехто із новосанжарців уже «знайшов» приїжджих «тітушок», які спровокували законослухняних і дисциплінованих місцевих жителів. І варіанти пошуку винуватців, точніше — одного «козла», можна перелічувати й далі.
На мою суб’єктивну думку, пошук отого одного «козла» нічого не дасть. І проблему не вирішить. Завтра всі заспокояться, «очистять» власне сумління, знайшовши міфічного винуватця, а післязавтра все повториться. І, що найголовніше, може закінчитися не лише всесвітнім позориськом, а мати набагато тяжчі наслідки.
Саме тому, на мою суб’єктивну думку, не можна зараз усіх «собак» вішати на Зеленського. Не він цю «спецоперацію» планував і втілював у життя. Він у цій ситуації, як і ті ж новосанжарці, користувався інформацією із смартфона, точніше, йому її звідти надавали. Інакше важко пояснити «ляп» Президента щодо вже знайдених провокаторів, які виявилися звичайними жителями Нових Санжар. Ну не був він там особисто, не бачив. Але люди, яким він довіряє, надали йому цю інформацію. А поряд не знайшлося професіонала, який би сказав, а Зеленський йому довіряв:
— Володимире Олександровичу, давай не поспішати. Нічого ще достеменно не відомо.
От тут ми і переходимо до головного. Підкреслюю, на мою суб’єктивну, можливо, помилкову, точку зору.
Влада
Усі ми зараз живемо «в смартфоні». А нова влада навіть за мету собі поставила зробити таку собі «державу в смартфоні». Завжди скептично ставився до всіх цих спроб діджіталізації процесів. Ні, відмовлятися від цього не потрібно і навіть безглуздо. Але — це не головне. І події в Нових Санжарах показали, як це воно — «у смартфоні». Не дуже привабливою картинка виявилася.
Нова влада, вочевидь, вирішила піти шляхом максимальної технологічності, спробувавши максимально знівелювати роль так званого людського фактору. Де в чому це і правильно. Але ж… Усе оте оцифровування ніколи не замінить ролі людей. Ну не зможе смартфон чи інша трясця замість звичайних санітарних лікарів, які теоретично можуть брати хабарі, піти по кобеляцькому, новосанжарському інших ринках і нарешті припинити оту вакханалію, що робиться у сфері торгівлі.
Жодні технології не змогли принести більше користі, аніж приїзд у Нові Санжари звичайного лікаря на прізвище Комаровський, який зустрівся з людьми і досить успішно спробував їх заспокоїти.
Журналісти чи маніпулятори
На жаль, потрібно визнати, що велику роль у нагнітанні паніки зіграли журналісти. Про недолугих блогерів говорити зараз не буду. Сподіваюся, що та «муть» із часом зникне. А от журналісти мають нарешті зрозуміти свою відповідальність перед суспільством. Так, набагато легше і комерційно вигідніше швиденько розповсюджувати через Інтернет повідомлення типу «Нова смерть від коронавірусу», «Коронавірус уже в Італії», «Вірус знайдений у фекаліях», «Інкубаційний період вірусу довший, аніж думали». І набагато важче і довше «розшифрувати» цю інформацію, надати слово не блазням від політики, а професіоналам. А потім перекласти цю інформацію із складного професійного сленгу на загальнозрозумілу мову та пояснити людям, що нічого особливо нового, сенсаційного, тим більше, страшного в тих повідомленнях немає.
Але ж смартфон підганяє: «Давай, давай, нагнітай, потрібно бути першим і сенсаційнішим».
Щиро сподіваюся, що журналісти таки «покаються». І з маніпуляторів, якими маніпулюють, перетворяться таки в чесних посередників між владою і суспільством.
Дика суміш мазохізму і невігластва
Народ «у смартфоні» ще раз підтвердив, що найстрашнішим гріхом є невігластво, а головною національною рисою українців є якийсь метафізичний мазохізм.
Народу, а точніше тій його частині, яка ще не розучилася читати і думати, замінивши це «мудрістю» із смартфона, нагадаю висловлювання одного чоловіка, який жив кілька тисячоліть тому.
Чому нещастя переслідують нас?
— Що сіяли, те і збираєте. Нещастя — це ваш вибір. Бідність — творіння людське. А гіркота — це плід невігластва. Звинувачуючи, втрачаєте силу, а жадаючи, розсіюється щастя. Прокиньтеся, бо жебрак той, хто не усвідомлює себе. А що не знайшли всередині Царство Боже — бездомні. Бідним стає той, хто даремно витрачає час…
…Як подолати нещастя?
— Не засуджуйте себе. Бо ви божественні. Не порівнюйте і не розділяйте. За все дякуйте. Радійте, бо радість творить чудеса. Любіть себе, бо ті, хто люблять себе, люблять усе. Благословляйте небезпеку, бо сміливі знаходять блаженство…
Прочитали? Я краще не напишу. Ну і чому ми так себе не любимо, чому так не любимо Україну? Хто вам сказав, що в нас найгірша медицина, що, скажімо, в Китаї все ок, а в Україні все «г»? Ви що, кажанів їсте? Ні? То чим ви гірші китайців? Корупціонерів там розстрілюють, ой, як хорошо. Ну і? Подолали там корупцію? Та ні, не менша, аніж у нас. А в Данії не розстрілюють і корупції немає.
Ой, вірус живе в гімні. І постять, постять, постять. Ну й що? Ви гімно інфікованих людей їсте? Ну тоді вам не до терапевта, а до психіатра. А якщо не їсте, то чому панікуєте? Віруси живуть у гімні, нічого нового. Хто взяв у руки смартфон і замість перепощуваня «сенсацій» почитав про отой коронавірус? Я — почитав. Нічого страшного. Не страшніше грипу. Хто в кінці кінців, щорічно робить собі щеплення від звичайного грипу? Коли Комаровський задав це питання, із сотень присутніх у залі в Нових Санжарах підняли руки менше десятка. А в усіх же смартофони, всі модні, просунуті. І в чому тут влада винна? Вакцин немає? Та є, їх в аптеки не завозять, бо майже ніхто не купує.
То може дійсно краще трішки «попуститись» і заспокоїтися. Вийти із смартфона і глянути навкруги. Погуляти з дітьми чи онуками, подумати, почитати, обрізати дерева, поприбирати в дворі. Пошукати себе. Можливо, знайти в собі мужність і почуття гумору і посміятися над власними забобонами і невіглаством. Зрозуміти, що влада, вона така, як ми. Ми ж її вибрали, вона є частиною народу. Який народ, така і влада. Стане кращим, спокійнішим, розумнішим, веселішим кожен з нас, то й влада зміниться. По другому не буває.
Ну, а влада… Щиро сподіваюся, що після оцього щигля по носі вона зрозуміє, що Україна, вона не в смартфоні. Вона — в Нових Санжарах, Кобеляках, Царичанці…
